Минуло всього лиш три роки відтоді, як головний редактор газети «День» Лариса Івшина у залі наукової бібліотеки ВДУ ім. Лесі Українки презентувала першу книгу із серії «Бібліотека газети «День» під назвою «Україна I cog ita». Кожна її сторінка стверджувала: «Історія не повинна бути Terra I cog ita: це наша відповідальність перед нащадками, перед майбутнім»...
Валентина ШТИНЬКО
Минуло всього лиш три роки відтоді, як головний редактор газети «День» Лариса Івшина у залі наукової бібліотеки ВДУ ім. Лесі Українки презентувала першу книгу із серії «Бібліотека газети «День» під назвою «Україна I cog ita». Кожна її сторінка стверджувала: «Історія не повинна бути Terra I cog ita: це наша відповідальність перед нащадками, перед майбутнім».
Далі з’явилися вагомі й цікаві книги. «Дві Русі», у якій доводиться, що Україна таки не Росія, тільки у дещо інший спосіб, ніж у відомому «президентському « творі, та «Війни і мир» українською та польською мовами, про непрості й суперечливі сторінки далекої й зовсім недавньої історії двох сусідніх народів. А минулого року побачили світ одразу дві книги, презентація яких і відбулася днями у тій же бібліотеці Волинського держуніверситету. Лариса Олексіївна розповіла про те, як народжувався задум створення цих видань. «День і вічність Джеймса Мейса» писалася за життя, а вийшла уже після смерті цієї дивовижної людини, науковця, дослідника, журналіста й викладача, співробітника газети «День». Цей американець із Оклахоми відкрив світові страшну правду про голодомор 1932—1933 років, намагаючись довести, що ця трагедія українського народу не була випадковою, а стала черговим злочином радянської влади і заслуговує на визначення «геноцид». — Я була шокована, коли кілька років тому, побувавши в Женеві у музеї Червоного Хреста, побачила, що у мартиролозі цієї надзвичайно впливової міжнародної організації нема жодного рядка про голодомор в Україні та його мільйонні жертви, — сказала Лариса Івшина. Тому книга, що побачила світ, це і своєрідний пам’ятник Джеймсу Мейсу, й запорука того, що тепер уже ніхто не матиме права сказати: «А ми цього не знали...» Не менш приваблива й друга книга з інтригуючою назвою «Апокрифи Клари Гудзик», про яку головний редактор у передмові сказала: «Для мене вона — мегазірка української журналістики». Сама ж Клара Пилипівна, непересічна, яскрава особистість, довела, що навіть, прийшовши у журналістику , як вона сама зауважила, «з іншої планети», отримавши технічну освіту і у вельми поважному віці, можна завоювати ім’я, свою інформаційну нішу. Головним напрямком її публіцистики є історія і розвиток церковно-суспільних відносин в Україні, історичні портрети видатних особистостей. А почалася презентація відкриттям прекрасної фотовиставки газети «День», на якій було представлено понад сто світлин, сто зупинених миттєвостей нашого неспокійного, динамічного життя, які викликали то добру посмішку, то здивування, то захоплення, то ставали інформацією для роздумів. Як зауважила Лариса Івшина, на Волинь приїхала лиш частина цієї фотовиставки. А 180 робіт, виставлених в Українському Домі, зібрали понад 200 тисяч відвідувачів. Гостя відповіла на численні запитання присутніх, згадала про свої рідні Локачі й першу вчительку Поліну Федорівну Аксьонову, тих, хто допомагав робити перші кроки на шляху до професії. Нашу землячку сердечно вітали заступник голови облдержадміністрації Володимир Карпук, заступник міського голови Святослав Кравчук, ректор Волинського держуніверситету ім. Лесі Українки Ігор Коцан та інші.
