Тоді кабінет української мови і літератури нагадував яскравий віночок із різнобарвних серветок, рушників, скатертин і навіть штор, які власноруч мережили гуртківці.
Волинянка вишила портрет Тараса Шевченка за одну ніч
У Галичанській сільській раді, що в Горохівському районі, увагу привертає зображення Кобзаря. Ніким не куплене, не дароване, а створене лідеркою цієї громади Надією Харчук… за одну ніч
З розповіді Надії Володимирівни дізнаюся, що вишивати вона вміє змалку. Дитиною заглядалася, як гарно руки матусі-тезки Надії Василівни Олійчук відтворювали на полотні красу життя. Той хист охоче передала донечці, а потому вже Надійка — учениця Галичанської школи — навчалася майстерності вишивання в також неабиякої народної умілиці Марії Драгущак.
Марія Андріївна багато років поспіль працювала директором школи й учителем української мови та літератури. Про її любов до дітей вдячні учні переповідають уже своїм онукам, а ось дівчатка запам’ятали цю освітянку ще й керівником гуртка «Вишиванка». Мудра жінка вміла передати свої навички творити узори на полотні навіть не дуже охочим до цього заняття панночкам.
Тоді кабінет української мови і літератури нагадував яскравий віночок із різнобарвних серветок, рушників, скатертин і навіть штор, які власноруч мережили гуртківці, пригадувала моя співрозмовниця.
Ще коли наші бабусі на парубків заглядалися, певно, жодна дівка заміж не вийшла б, якби не вміла вправно орудувати голкою.
Зізнається, що тепер вишиває не так часто, як хотілося б. Поміж безкінечних обов’язків сільського голови й домашньої роботи на улюблене заняття зазвичай не вистачає часу, зате якщо за ним ностальгує, то може засидітися з голкою, не зімкнувши очей до світанку. Саме так у робочому кабінеті з’явився портрет-рушничок Кобзаря.
Щастя подружжя Надії і Петра Харчуків — розумниці-донечки десятикласниця Таїса і шестикласниця Оксана. Вокалістка і скрипалька Таїсія Харчук — переможниця районних, обласних, всеукраїнських конкурсів і теж старанна учениця маминої школи вишивки, полюбляє працювати ще й із бісером. В Оксани ж рукоділля, що потребує неабиякого терпіння, — поки що у мріях. Зате окрасою гардеробу дівчат є вимережені ненькою блузки й сукні. До слова, ще коли наші бабусі на парубків заглядалися, певно, жодна дівка заміж не вийшла б, якби не вміла вправно орудувати голкою.
У цьому ж журналістському відрядженні в Галичанах познайомилися з Михайлом Антонюком, долю якого обпалила війна в Афганістані. Юні роки він згадував охоче, але про «учєбку» в Самарканді й службу в Кабулі, про жах, який довелося бачити на власні очі, й дотик смерті, який на війні в чужій країні відчував щохвилини протягом року і восьми місяців, розповідав по-чоловічому скупо. Попри пережите залишився життєрадісним чоловіком, який дуже любить полювання. «Мисливство для мене — не здобич і не шашлики. Подобається в усі пори року бродити лісами й полями, а сьогодні вранці вже «перейшовся» майже до Звинячого й повернувся», — із захопленням казав про своє хобі.
Працівники сільської ради мовили багато хороших слів про працьовитість і доброзичливість односельчанина — учасника бойових дій в Афганістані, а на згадку про цю спонтанну зустріч Надія Володимирівна і Михайло Михайлович усміхнулися у фотооб’єктив біля портрета Кобзаря (на світлині).
