Капелюх, плащ і фразу «Елементарно, Ватсон» Шерлокові Холмсу приписали сторонні люди

Письменник Артур Конан Дойл мав на роботі хорошого друга, розумного, з широким кругозором та відшліфованою логікою. Той бездоганно знав усе: від геології до політики, від хімії до іноземних мов. Вони часто разом чаювали, любили викурити цигарку наприкінці робочого дня. А згодом цей колега переселився на сторінки Артурової книги «Пригоди Шерлока Холмса», що стала невдовзі бестселером. Чи впізнав у знаменитому Шерлокові себе? Хтозна. Але така версія народження образу була однією з перших, відколи вийшли друком відомі оповідання.

А от сам автор детективів на піку популярності здивував публіку сенсацією, що образ Шерлока «списав» з хірурга Джозефа Белла з Королівської лікарні в Единбурзі, асистентом якого був деякий час. Белл умів блискавично робити висновки та ставити діагнози на підставі зовнішнього огляду пацієнта.

 

Хто б насправді не був про­образом розумахи–слідопита, потрібно визнати, що з характером автор вцілив у десятку. В аристократичній Англії люди з інтелектом та манерами завжди були в пошані. Подейкують, що навіть акторів, які згодом грали роль Шерлока, екзаменували, аби визначити, чи зможуть вони втілювати такий образ.

У жодному оповіданні Шерлок Холмс не говорить відому всім фразу: «Елементарно, Ватсон».

За роки екранізації творів про Шерлока головного героя зіграли більш як сім десятків акторів! Тож зовнішність його щоразу мінялася. Був Холмс і класичним вусанем, і лисуватим. А одна з останніх екранізацій здивувала глядачів кучерявим Шерлоком. Британський актор Бенедикт Камбербетч, який завжди соромився своєї нестандартної зовнішності і вважав її мало не карою небесною, враз став еталоном краси серед прихильників фільмів про геніального детектива.

Дивним видасться той факт, що сам автор творів про Шерлока не вірив у їхній можливий успіх, навіть вважав свої книги необов’язковими дрібничками і був упевнений, що прославиться як автор історичних романів. Але реальність виявилася куди оптимістичнішою за прогнози: єдиним персонажем, про кого знято більше фільмів, аніж про Шерлока, є румунський граф Дракула із нібито вампірським минулим. «Нібито» говоримо не дарма: все більше історичних джерел спростовують цю популярну жахаючу деталь його біографії.

Як і личить кожному відомому героєві, Холмс за своє довге екранне та книжкове життя обріс багатьма типово «шерлокськими» рисами, найперше — зовнішніми. Примружений погляд, люлька у зубах, капелюх і плащ — ніхто не сплутає цей портрет з кимось іншим. Хоча мисливське кепі з припіднятими полями ніколи в Англії тих часів не носили. Його одягнув на героя ілюстратор перших видань. Щось схоже трапилося і з плащем із пелериною, який Холмс носить у більшості екранізацій. Такий верхній одяг насправді призначався для заміських прогулянок. Це як у наші дні ходити на ділові зустрічі в лижному комбінезоні.

Оселив письменник свого героя на околиці Лондона на Бейкер–стріт, у будинку 221 Б. За часів Конан Дойла будівлі з такою адресою на вулиці не було, вона закінчувалася на номері 100. Дім під таким номером побудували пізніше, спеціально для продовження легенди про Шерлока Холмса. Зараз там розташований однойменний музей. Він доволі крихітний для героя такого масштабу: три поверхи, на кожному по дві невеличкі кімнати та горище. У будинку можна побачити «наживо» багато предметів, знайомих читачам за оповіданнями — скрипку Холмса, його капелюх, мисливський батіг, турецьку туфлю з тютюном, листи, приколені складаним ножем до камінної полиці, обладнання для хімічних дослідів, армійський револьвер Ватсона. Можна посидіти в кріслі перед каміном, от тільки люльку розкурити не дозволять. Хоч–не–хоч починаєш вірити, що Шерлок дійсно жив і ходив цими кімнатами. Але часто відвідувачі нарікають, що наявних там цікавих екземплярів та легенд на ціну вхідного квитка (більше 400 грн) малувато.

Окрема кімната присвячена товаришеві Холмса — докторові Ватсону. Цей герой має реального прототипа. Ним був лікар, та ще й із таким самим ім’ям, котрий справді жив на Бейкер–стріт. У нього письменник Конан Дойл лікував зуби. До речі, у жодному оповіданні Шерлок Холмс не говорить відому всім фразу: «Елементарно, Ватсон». Це, як і з капелюхом та плащем, творче допрацювання сценаристів першої екранізації твору.

Попри дрібні розбіжності та відмінності варто визнати, що створений образ сумлінного детектива став справжньою візитівкою Англії. Та що там Англії! Після виходу творів Конан Дойля дедуктивний метод, яким послуговувався Шерлок, став використовуватися криміналістами по всьому світу (це висновок, зроблений логічним шляхом від загального до конкретного: учні в школі отримують оцінки, Василь є учнем, Василь отримує оцінки). А поліція Єгипту ввела ці твори в обов’язкову програму іспиту для слідчих.

На фоні такої популярності вкрай дивним видається факт, що, втомившись від героя, Артур Конан Дойл свого часу «вбив» його в оповіданні «Остання справа Холмса», щоб звільнити собі час для написання таких бажаних ним історичних романів. А невтомний Шерлок пережив свою книжкову смерть і «воскрес» у більш сучасних проявах: він є улюбленим персонажем творців комп’ютерних ігор, яких у різних країнах про нього випущено понад 30. Більшість із них, звичайно, у пригодницькому жанрі квест.