Наші діти у колі сім’ї ще й вчаться бути батьками.
Карантинні ігри
«Як твої діти бавляться на карантині? Я вже так стомилася від споглядання спини свого, схиленого над телефоном! Чим же його ще можна зайняти?» –подруга бідкалася, озвучуючи думки мої та навіть моєї мами як бабусі. Очевидно, нас із такою проблемою нині багато
Думаю, що важче з розв’язком цього завдання доведеться батькам дітей підліткового віку. Малі, для яких мама й тато — головні герої у їхньому житті, легко сприймають кожну ініціативу до гри, до шансу на додаткову порцію уваги й любові. Старші ж уже сформували собі певний графік життя, комфортний для себе, з обмеженою присутністю батьків. Думається, частина з них захищатиме цей простір від непроханих вторгнень (я про реакцію на пропозиції кудись піти чи щось разом зробити). Багато що, ясна річ, залежить від вдачі дитини: якщо вона «сохне» без живого спілкування, то буде рада всьому. Але якщо їй достатньо свого товариства, буде складніше.
Перш ніж спокушати сина чи доньку (ачи обох) новим дозвіллям, я би проаналізувала їхні інтереси. Чим дитина цікавиться найбільше, як вона використовує вільний час, якщо відкинути потяг до телефону. Любить багато рухатися — дивіться у той бік (потренуватися, хто більше підтягнеться, відіжметься…), любить малорухливе — настільні ігри, заготовки з вишивання (знайомий хлопчик відкрив у собі талант саме до «хрестика»). При роздумах над цією темою мені одразу спадають на думку зимові канікули й татові ідеї. Він учив мене набирати бали в доміно і грав дуже емоційно. Бувало, сідав і розповідав, що витворяв підлітком. Витягував запилений баян. Ще підкладав книжку, від якої «вночі не міг відірватися». Тоді було так цікаво. Тепер же я розумію, чому в мене виходить говорити з малими від імені тротуарного бордюра чи шматка тіста.
Недостатньо щось купити по інтернету й тицьнути дитині. Треба відкраяти шматок свого часу хоча би, щоб разом почати.
Ще один прекрасний шлях на шаховій дошці пошуків виходу — кухня. Саме на канікулах моя дочка, прихильниця курячих відбивних, стала учасницею майстер–класу з їх приготування. Автор — мама. (Відтоді мій найбільший клопіт — повитирати плиту і стіну, забризкані жиром. Але хіба це переважить її горді усмішки, з якими вона пригощає тата?).
Десь у такий же «нескінченний» період ми з хлопцями складали давно подаровану картину з тисячі пазликів. І хоч один із них ще той непосида й забіяка, і він якийсь час сопів над пошуком потрібної частинки. Усім було добре, бо давненько не збиралися дружно над однією справою. Веду до того, що іноді спільне заняття дуже гарно «бореться» зі спрагою до «посиденьок із мобільним», формуючи силу домашньої атмосфери. Незручність полягає в тому, що недостатньо щось купити по інтернету й тицьнути дитині. Треба відкраяти шматок свого часу хоча би, щоб разом почати. Позитив теж є: своєчасна уважність — якраз та інвестиція, що повертається сторицею.
Пишіть, як маєте тему. Електронні адреси незмінні: [email protected] або ж [email protected]. Поштова — у газеті.
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
