Пані Галина призвичаюється до думки, що на Великдень вперше за багато років до церкви не піде.
«Пенсіонерам зараз таки легше, аніж молодим, бо хоча б мають гарантовану пенсію»
Карантинні заходи найбільше спрямовані на охорону здоров’я людей літнього віку. Саме вони за здатністю бороти коронавірусну інфекцію часто найвразливіші. Це їхнє життя змінилося, як ні в кого. Як почувається людина у віці, на яку спрямована навала «важкої» інформації і яка навіть не може поговорити про це у звичному колі. Я розпитала про «карантинне» світовідчуття у 80–річної лучанки Галини Малиновської (на фото), яка нині не може сходити ані до церкви, ані на ринок, ані до друзів у волинському товаристві «Холмщина»
Галина Малиновська — колишня вчителька української мови й літератури Луцької школи №10. Мешкає з чоловіком і сином. Розповідає, що вона добряче змінила свій звичний режим. Значно рідше вирушає з дому, не може сходити в бібліотеку. В магазин, як правило, йде син, а сама — тільки зранечку, поки немає людей, і обов’язково у масці та рукавичках.
Розповідає, що в основному наводить лад у хаті, дивиться телевізор, але дозовано: «З новин стараюся послухати основне, що робиться у світі, і мені того досить. Іноді фільми переглядаю. Слухаю по радіо про Волинь. І все. Я ж змінити нічого не можу, то стараюся не забивати собі тим голову… Є маски й рукавички, миємо руки, дезрозчин сама зробила. Все, що я можу робити для домашніх, — то піклуватися про них». Пані Галина змовкає на якусь хвилю й додає, як це властиво людям, котрі бачили всяке у житті, що «пенсіонерам таки легше, аніж молодим, бо хай яку, але гарантовану пенсію мають».
Міркує, що торік у цю пору вона би вже планувала поїздки до Лаврова, де має земельну ділянку. Тепер зась. З нового — й те, що не може ходити до храму. Але рада, що є вихід: дивиться телетрансляції недільних служб та проповіді священника у фейсбуці (зорієнтуватися допомагає син).
Іноді фільми переглядаю. Слухаю по радіо про Волинь. І все.
Жінка ділиться, що донедавна як побожна людина хвилювалася, як буде з Великоднем. Виручило радіо. Пані Галина вже й подругам розповіла: «Так гарно священник з таким ім’ям, як у композитора, — Микола Лисенко — розповів, що от у всіх є вдома свячена водичка, кошичок. Можна собі заспівати, хто пам’ятає, як у церкві: «Христос Воскрес із мертвих…». Добре, як усі в родині разом «Отче наш» прочитають. Насамкінець сказати: «Христос Воскрес — Воістину Воскрес» та й освятити тою свяченою водою складений кошичок. Я так зраділа, що почула таку мудру пораду! У мене настрій був на декілька днів!»
А нинішні реалії щоразу підкидають нові теми для роздумів. Сьогодні, каже, порадувала подруга, повідомила про молоду сусідку, яка постійно запитує, що їй принести з магазину. А назавтра розчарували українці, які втекли з обсервації. Пані Галина міркує вголос: «У кожного своя правда, але принаймні порядність і турбота про того, хто біля тебе, повинна все‑таки бути. У такі моменти стає прикро. Та й про економіку думаю з тривогою. Переживаю, як ми з тим справимося. Я навіть не хочу думати, що уряд не той, кого ж ми обрали. Нехай думають ті, хто обирав».
Наостанок Галина Малиновська підсумовує, що легше, коли є віра у добро, — і читає про це свої рядки:
«Здоров’я дай, Боже,
Все решту — ми зможем.
Здолаємо разом. Не поодинці.
Ми — нація сильна, ми — українці!»
