Так ніхто не кохав 12.04.2020, 17:32

В Україні відомий бабій Казанова колись отримав відкоша

А от своїй дружині він ніколи не зраджував

Ну чи не сердився б Казанова на теперішній світ? Його, письменника й перекладача, автора багатьох творів, у тому числі на історичну тематику, сприймають тепер лише як легковажного ловеласа

До світського життя потрапив прямо із гондоли

Італієць Джакомо Казанова, без сумніву, був вродливим. На портретах, які збереглися до наших днів, видно, що риси обличчя чоловіка надзвичайно м’які та правильні, шкіра світла, але за такими компліментами не варто забувати і про манеру художника, який колись оце все малював. Тому пояснювати популярність Казанови однією лиш вродою зовсім не обґрунтовано. Вочевидь, секрет його «любовної» популярності ховається набагато глибше підмальованих брів.

Життя Джакомо було неймовірно цікавим. Його одна за одною переслідували пригоди. Студентом він хотів прийняти духовний сан, але через романи з дівчатами його взагалі вигнали із семінарії. Недовго сумуючи, юнак почав заробляти на життя грою на скрипці в театрі рідної Венеції. А після однієї з вистав прямо в гондолі врятував життя італійського сенатора, якому стало зле (згодилося нетривале навчання ще малим хлопцем у місцевого лікаря).

Сенатор почав ставитися до нього як до сина, що дало змогу Казанові вести богемне життя. Проте незабаром за обман, шахрайство (юнак був затятим гравцем у карти) і богохульство авантюрний Джакомо потрапив до в’язниці. З–за грат він неодноразово тікав, чим щоразу дивував своє оточення і мимоволі привертав до себе увагу.

На нього «полювала» навіть львівська богема

Коли Джакомо було ледь за 20, вступив до таємної масонської ложі. Відтоді довго засиджувався в бібліотеках, займався алхімією. Інформація про цікавого і начитаного молодика, який нібито знає таємницю філософського каменю, за якою гонилася тогочасна Європа, швидко ширилася Італією і навіть перетинала кордони. Чоловікові вдалося у цей час багато подорожувати.

Був він і на території теперішньої Західної України, зокрема на Волині, Поділлі та Львівщині (згадує міста Львів та Кристинопіль, тобто сучасний Червоноград). Про Львів залишив такий спогад у своїх мемуарах: «В Леополі, що вони називають Лембергом, я зупинився в заїзді, довелось однак залишити його, щоб поселитися в домі славної каштелянової Каменецької. Я гостював у неї тиждень, і не можна сказати, щоб до обопільної приємності, оскільки вона розмовляла лише польською та німецькою». Насправді ж пригоди Казанови у Львові були куди гучнішими за знайомство з пані Каменецькою. Пробував він спокусити і селянку, яка не знаючи, що перед нею відомий ловелас, просто втекла. Мав стосунки і зі світськими левицями, які наввипередки запрошували видного кавалера на вечірки.

Чотири п’ятих насолоди полягали для мене в тому, щоб дати щастя жінці. Я любив їх до божевілля, але ще більше любив свободу.

Чоловік легко знайомився з людьми, був дуже комунікабельним. Підтримувати бесіди допомагала його начитаність, а знання алхімії викликали справжнє захоплення в оточуючих. Жінки цінували ще й витончені манери та люб’язність Джакомо. А він, молодий та симпатичний, не нехтував їхньою увагою і мало з якою представницею прекрасної статі обмежувався лиш словесним знайомством та світськими бесідами… Дивно, але між такими походеньками він примудрявся писати історичні нариси, перекладати твори Гомера.

Жінок любив, тому й не брехав їм

До честі чоловіка, зі своїми пасіями він завжди був чесним. Перш ніж дійти до близьких стосунків, відверто повідомляв, що не має серйозних намірів і хоче лиш отримати та подарувати задоволення. У взаєминах, нехай і нетривалих, Джакомо був щедрим і порядним. Іноді навіть просив жінок не захоплюватися дуже, щоб згодом розставання не приносило їм болю.

Якщо порівнювати Казанову з його егоїстичними сучасниками, то його взагалі можна назвати еталоном порядного чоловіка. Одружився він за тодішніми мірками дуже пізно — в 40 літ і після цього був вірний свій дружині.

Останні роки життя чоловік провів із нудьгою, працюючи наглядачем бібліотеки одного графа в Богемії (сучасна Чехія). Помер він у 73. «Я любив, і мене любили, у мене було хороше здоров’я, багато грошей, і я витратив їх, я був щасливий. І скажу це про себе, сміючись над тими божевільними моралістами, які говорять, що справжнього щастя на землі немає. Саме слова «на землі» викликають у мене сміх, нібито воно може бути де–небудь ще! Чотири п’ятих насолоди полягали для мене в тому, щоб дати щастя жінці. Я любив їх до божевілля, але ще більше любив свободу», — зізнавався він.

Амурні походеньки італійця у книзі обросли чужими історіями

Любовні справи Джакомо широкому загалу «видала» його автобіографія «Мемуари Казанови де Сенгаль, розказані ним самим» у 10 томах. У деяких виданнях фігурує назва «Історія мого життя». Італієць за походженням, він написав її французькою, бо та нібито була більш поширеною в тогочасній Європі.

За життя видати твір не вдалося, а після смерті Казанови рукопис і крали, і перепродували, і перекладали на інші мови. Його історія така ж авантюрна, як і життя її автора. Вперше вона вийшла друком німецькою, але видавці розгледіли в ній майбутній бестселер і миттю переклали назад на французьку і рідну автору італійську.

Окремі перекладачі викидали усі «грубі» на їхній розсуд слова чи гомосексуальні сцени, але при цьому розширювали інші еротичні епізоди, а деякі взагалі дописували на свій розсуд. Так десять томів виросли до дванадцяти. Фантазії нові дописувачі не шкодували, деяким замальовкам тепер здивувався б і сам Казанова. Порівняти оригінал і представлений загалу твір можна: у 2010 році Національна бібліотека Франції придбала оригінальний рукопис за 7 мільйонів євро, і він зберігається у цій книгозбірні.