Посвячення у таїнство...
Пахощі Великодня. Колонка Оксани Коваленко для батьків
«Нащо там пекти ту паску, простіше купити й не мати собі клопоту. Дешевше, часу не треба витрачати, а дітям і така посмакує. Зараз досить якісну здобу печуть», — розмірковувала одна з моїх подруг, складаючи передсвятковий план
А мені тим часом згадувалися різні картинки з великодніх приготувань у бабусиній хаті. Кухня виглядала, як напхана рукавичка. Якимось дивом у ній поміщались усі більш–менш підходящі мисочки, каструльки, тарілки з родзинками, цукром, миска із ситом і борошном й окрема велика для святкового тіста — з намальованими білочками по краях. Робиться одна робота, а говориться про десять наступних. Потім бабуся береться бити жовтки й обов’язково згадає, що її мама завше у паску давала все найсвіжіше. А тоді довіряє мені місити. Сплескує руками, що я влила ще олії, бо ж «може сісти». І все хвилюється, чи ж спечеться, як треба. «Як можна переживати, якщо печеш десятиліттями!» — дивувалася я. І чула у відповідь прогноз: прийде час — дізнаєшся… Бабуся ніколи не казала, що не хоче витрачати на те часу. Знала, певно, що не можна втратити там, де здобуваєш і ділишся.
Звісно, я повторюватиму своїм бабусине, що сваритися біля паски не годиться, бо це погана прикмета.
Чому запах паски з бабусиної печі, як і вигляд її припорошених борошном мозолистих рук, роками живуть у пам’яті? І коли календар вимірює рік до нового Великодня, ті спогади, як святкове тісто, переповнюють до того, що хочеться їх передати. …«Мам, а ми будемо пекти паску? А я буду прикрашати, добре? А можна я різні посипки позмішую?» — слухаю жебоніння дочки та ще додаток від малого «горобченяти», що й собі не відстає, описуючи свої маленькі плани. Їхні передсвяткові клопоти — насолода. Думаю, як би не забути встежити, щоб не тикав пальчиком у тісто, як торік. Ну і треба налаштуватися на те, що горошинки оздоби на паску качатимуться по цілій хаті, буде липкий від помазки одяг і обов’язково пролунає нарікання, що хтось посипав більше, а в іншого — не так гарно. Звісно, я повторюватиму своїм бабусине, що сваритися біля паски не годиться, бо це погана прикмета. Трохи сердитимуся через їхні сутички. Але нехай. Наша з ними метушня — це їхні майбутні щасливі картинки із запахами й озвученням. Добре, коли можеш собі дозволити створювати спогади для когось. Великодні традиції дорогі не тільки можливістю зібратися за родинним столом, хоч цього року, на жаль, усе має бути інакше. Пасха цінна й передсвятковим часом, коли молодші відчувають і бачать, як по–особливому ставляться до всього старші; коли, слухаючи щось із дитинства, здавалося б, вічно дорослих мами й тата, діти відкривають, що мають з ними більше спільного, аніж вважали раніше.
«Мам, чого ти нервуєш! Все в тебе вийде», — доня підстерегла, як я нахмурено зазираю через віконце духовки. Що маю казати? Прийде час — дізнається…
Оксана КОВАЛЕНКО, мама.
