Наш герой працює дитячим анестезіологом в Західноукраїнському спеціалізованому дитячому медцентрі.
Роман Собко, який на фронті переливав пораненому свою кров, тепер рятує хворих на коронавірус італійців
31 травня цьому чоловікові виповниться 40. Ці його роки вмістили стільки, що інші не пізнають того й за сотню літ. Лікар, учасник АТО, а тепер ще й член української команди медиків, яка надає гуманітарну допомогу на Апеннінах
«Коли хтось забирає частинку твоєї землі – мусиш обороняти»
На війну львів'янин Роман пішов разом із рідним братом 6 років тому. Усе просто: влітку 2014-го зібрали документи й вирушили у військкомат. Старший брат Андрій працював на той час онкологом, молодший — дитячим анестезіологом. З'ясувалося, що Роман Собко має «бронь», тобто перебуває у списку лікарів, яких залишили на цивільній роботі і забирати у Збройні Сили не будуть. Довго не думав — попросив ту «бронь» скасувати.
Чоловіків мобілізували як медиків у жовтні того ж року. Собки працювали спочатку в мобільній бригаді, потім у лікарні в Селидовому, куди привозили важкопоранених із передової, а згодом — у військовому госпіталі. Обом довелося побувати в Авдіївці, Кураховому, Опитному. У зоні їхньої відповідальності були обидва термінали Донецького аеропорту.
Це не просто професійна допомога, а ще й моральна підтримка. Жест солідарності, який доводить, що вони не самотні перед лицем епідемії.
Сказати, що їм довелося працювати в страхітливих обставинах, — то не сказати нічого. Згадують, що найчастіше були бійці з мінно-вибуховими травмами, з ураженими ногами, пораненнями в живіт, грудину, голову. Андрій з Романом зізнаються, що до такого готові не були. Але потроху втягувалися. Їхнє завдання спочатку полягало в тому, щоб транспортувати поранених у лікарню «швидкою». Вони забирали поранених, надавали першу меддопомогу та передавали їх у лікарню. Однак згодом процес удосконалили, тож стали працювати в цивільному закладі стаціонарно.
Про ті часи Роман розповідає скупо. Каже, що доводилося не спати по дві доби, постійно бути насторожі, бо деякі пацієнти мали множинні травми. Та бійці їх і підтримували жартами й вчинками: з того, що закарбувалося з війни назавжди, згадують смертельно пораненого воїна, який попри біль усю дорогу в «швидкій» співав Гімн України… Озираючись на недавнє й важке минуле, Роман знаходить слова про головне: «Твоя земля — це свята річ. Коли хтось забирає її частинку, то мусиш обороняти».
…Вони провели 400 дуже складних операцій. У цій цифрі — і перемоги, й втрати, сльози безвиході й щастя, відчуття нереальності. Якось Роман Собко переливав пораненому свою кров, бо шукати донорів не мав коли. Згадує й таке: «Пацієнт із тиском 60/0. Він помирає на твоїх очах. Ти не маєш часу чекати, а тому переливаєш першу мінус. Це такий адреналін. Через це було відчуття, що стає погано». І, звісно, є спогади, якими ніколи не поділиться… Уже після повернення додому в грудні 2015-го чоловіків нагородили орденами Богдана Хмельницького III ступеня. Вручили відзнаки зі словами, кожнісіньке з яких є правдою про цих людей, — «за особисту мужність, героїзм, вірність військовій присязі під час російсько-української війни».
Тепер капітан медичної служби Збройних Сил України Роман Собко заперечує, що робив щось геройське: мовляв, просто працював лікарем, а герої — ті, кому допомагав втримати життя: «Ми з братом розуміли, чому приїхали на Схід. Для нас було за честь лікувати поранених, тому виконували роботу якнайкраще».
В Урбіно тепер моляться за українців
Зазвичай люди, які скуштували воєнного хліба, й далі не цураються ходити по лезу бритви. Тож коли Міністерство охорони здоров'я оголосило, що набирає 10 медиків у гуманітарну місію в Італію, у списках опинився й Роман Собко. Хоча кому, як не лікарю, розуміти всю небезпеку ситуації й підступність мінливої коронавірусної інфекції, яка косить по всьому світу тисячі життів, поки людство шукає ліки чи вакцину. Виданню «Твоє місто» незвичайний лікар зі Львова розповів, що в Італії по 6 годин працює в лікарні Урбіно по черзі у трьох відділеннях (невідкладної допомоги, інтенсивного нагляду та реанімаційному). Йому подобається, як власники готелю, персонал лікарні, навіть касири у супермаркетах виявляють до українців приязнь: «Італійці насправді цінують той факт, що ми сюди приїхали. Це не просто професійна допомога, а ще й моральна підтримка. Жест солідарності, який доводить, що вони не самотні перед лицем епідемії».
Роман Собко знову на полі бою за людські життя. Небагатослівний, жертовний, чесний. Українець…
За матеріалами golos.com.ua, prpravda.in.uа, wz.lviv.ua.
