У селі Стара Марківка на Київщині вогонь не шкодував ні трави, ні дерев, ні будинків...
«Не ангели» можуть собі купити апарат штучної вентиляції легень. А ми?
З чого дивувалася і чим переймалася упродовж останнього часу редактор відділу листів і зв’язків з читачами «Газети Волинь» Оксана КОВАЛЕНКО
… з того, що Україна в огні
Страшно робиться від споглядань відео, як на околицях Луцька, по волинських селах, у Чорнобилі, на Житомирщині — загалом по всій країні палає. Той тріскучий звук, здається, розриває зсередини. Мовчу вже про видовище… Навіть рятувальники, невипадково охрещені вогнеборцями, й ті збиваються зі звичної лексики солідної державної структури й просять–погрожують у соцмережах: «Люди, майте сором!». Недавно представниця ООН з питань біорізноманіття Елізабет Марума Мрема сказала таку річ: «Якщо ми не подбаємо про природу, вона подбає про себе сама». Інакше кажучи, якщо людство перегинає палицю, природа бере до рук іншу. Видається, що вже взяла, ще й замашну.
Поки що ми ще вчимося карати. Влада підняла у 18 разів розмір штрафу. Поліція намагається вирахувати зловмисників на відео чи з інших джерел. Читаю, що одна з мешканок Княгининівської ОТГ оголосила нагороду за будь–яку інформацію про паліїв. Уже бачила коментарі, що закликає «настукати». Цікаве слово «настукати». Це ж з податків із наших зарплат куплено пальне для пожежників. Якби ж рятувальники озвучували, яка вартість конкретного виїзду на пожежу, то, може, щось би зрушилося у нашому сприйнятті?
Це сьогоднішня історія з давньої притчі про те, як на молитву чоловіка про порятунок Бог надсилав цілком реальний човен, а той його відштовхував, бо чекав чудес.
Буває, як щось дуже зачепить, то життя підкине тобі ще інше до теми. Такий собі закон парних подій. Тож саме у цей час почула оповідь жінки, яка повернулася з Німеччини. Вона ділилася, як тамтешня поліція затримала чоловіків, що розклали у полі вогнище і щось собі смажили. «Ви уявляєте, якийсь німець, який мешкає неподалік, викликав поліцію. Роздивлявся собі поле у бінокль — і помітив відпочивальників. Там же можна палити у чітко визначених місцях! Тепер заплатять величезний штраф», — розказувала жінка. Згадувала і як німець заявив на іншого, бо той палив листя у себе в дворі, а тоді підсумувала: «Сусіди там і тут — то зовсім різні люди». У нас теж усілякі бувають. Десь і сьогодні тут і там живуть сусіди, як «кайдашеві» сім’ї, а є чужі, які взаємодіють, немов рідні….Але однаково над тим «витає» дивний спосіб мислення, що повідомити про зловмисництво — це підло.
… як священники чудово адаптувалися до карантинних вимог
Мене захоплює, як реагує на карантинні обмеження Українська церква. Богослужіння онлайн, записки за здоров’я електронною поштою, проповіді священників на фейсбук–сторінках. Є індивідуальна сповідь, а на вході у храм — дезінфікатори, адаптували й процес причастя! Та ще й митрополит Київський і всієї України Епіфаній окремо звернувся до молоді з проханням навчити своїх старших рідних користуватися інтернетом. Такій гнучкості і креативності міг би позаздрити сам винахідник комп’ютерних технологій Білл Гейтс. Інтернет направду дає можливість людям спілкуватися дистанційно. Головне, щоб парафіяни оцінили це і щоб не байдуже було їхнім дітям…
Одна знайома жінка поважного віку так тішилася, що може покластися на сина і дивитися необхідні її серцю проповіді в інтернеті. Правда, навіть при таких можливостях церква на церкву не схожа. У багатьох храмах Московського патріархату за здоров’я своєї пастви, яку скликають на богослужіння попри застереження, відповідальність нести не хочуть. «Ми — не ангели, маємо право хворіти», — прокоментував ще раніше своє нездужання в час пандемії намісник Києво–Печерської лаври й митрополит Вишгородський і Чорнобильський Павло. У лаврі зафіксовано спалах коронавірусної інфекції. На Великдень поліція виявляла порушення у всіх трьох лаврах…
Це сьогоднішня історія з давньої притчі про те, як на молитву чоловіка про порятунок Бог надсилав цілком реальний човен, а той його відштовхував, бо чекав чудес. Тільки на відміну від своїх пересічних парафіян по всій Україні, які слухняно йдуть на службу навіть із немовлятами, чудеса митрополиту доступніші, бо він таки може купити собі й апарат штучної вентиляції легень, і послуги найдосвідченіших лікарів. Хіба «не ангели» не зобов’язані думати про людей, якщо вони побудували собі кар’єру в сфері, що передбачає точно не тільки трансляцію божих заповідей, а й відповідальність за тих, хто поряд. А з іншого боку, бездумно покладатися на когось давно вже, скажу так, немодно.
… чому ляльководи діють набагато вправніше, аніж здається
Історію про американські хлібопічки «приніс» із лекції у виші мій син. Йдеться про давні події, коли бізнесмени у США вклали величезні кошти у виробництво техніки з випікання хліба. У них все вийшло: пристрої чудово справлялися із заданою функцією. Підприємці організували ще масову рекламу, у якій демонстрували ароматні скибки паляниці й поруч них новітній досконалий пристрій. Але люди чомусь зовсім тим не зацікавилися. Нависла загроза банкрутства. Тож бізнесмени подалися до фахівців з поведінкової економіки, котрі досліджують, які психологічні чинники впливають на економічні рішення особи. У результаті спеціалісти запропонували випустити ще одну лімітовану серію хлібопічок, але великих і негарних, наліпити цінники з вищою вартістю та поставити їх поруч зі зручними. Якою б дивною не здавалася ця підказка підприємцям на початку, на фініші вони добряче заробили. Люди справді піймалися на цю хитрість. Їм підготували й подарували змогу обирати краще з того, що бачили. Справжня режисура.
Маніпуляцій нині хоч греблю гати. З тих «хлібопічкових» часів наука точно не стояла на місці, особливо та її частина, що забезпечує прибуток. Оскільки ж і політика є досить дохідною справою, то й тут «посходило» чимало експертів, які трактують — «жують» нам кожну подію, «допомагаючи» сприймати її, як треба, і підбираючи інші для фону. Роблять це так вправно, що багато з нас і не сумнівається, що мають особисту, а не навіяну думку на певну тему. Одне з правил, яких дотримуються, — щедро перекладати новинні коржі, призначені для засвоєння, кремом популярності, який готують після різних соціологічних опитувань. Вихід для нас, звичайних українців, один: умовно кажучи, шукати вибір з–поміж більш аніж двох хлібопічок, не дозволяти собі орієнтуватися на одного промовця, хай як би «до ладу» він говорив і як би не хотілося потиснути йому за це руку. Зрештою, вони вивчають нас, а ми — їх, тих, що потрапляють «нагору», обіцяючи дбати про інших, хто дертися туди принципово не хоче. Нехай не маємо своїх соціологічних контор, але маємо велике бажання змінити країну і хоча б трохи підстелити соломи своїм дітям.
