Біль у кожній сім’ї свій, як і період виходу з нього.
Дослідження європейського заробітчанства: квіти ненародженій дитині
На виготовленні вінків і штучних букетів у Польщі працюють переважно українці, хоч і поляків вистачає. Наростити темп до ста віночків за зміну вдається далеко не всім. Окрім роботи, разом зі спецзамовленнями час від часу розкриваються різні життєві історії. В ці поминальні дні Великодніх свят — одна з них
Пані Єва сьогодні схвильована. Вона береться за кілька справ одразу і, розпочавши одне, забуває, що робила перед тим. Пані Єва губиться, що із початого закінчити в першу чергу. Десь близько 10–ї вона сумно каже:
— Через пів години їдемо на цвинтар.
Ставити запитання схвильованій жінці недоречно. Просто їдемо, та й кладовище по–своєму цікаве. У Польщі поширена традиція сімейних могил і склепів. Нормально, коли у вимурованій ямі небіжчиків розташовують «поверхами».
Місце останньої шани і пам’яті має доглянутий вигляд. Живі квіти на могилах побачиш рідко, здебільшого це суцільні плити із букетами штучних квітів і лампадками. Йдемо широкою центральною алеєю, ніби специфічним музеєм сучасної архітектури. Ще здалеку серед пам’ятників привертає увагу ангел із розпростертими крилами. На надгробній плиті, більшій, ніж звичайно, багато квітів і лампадок. Зупиняємося тут. По щоках пані Єви котяться сльози. За букетами видно частину напису про «поховання дітей, втрачених до народження».
Відтоді, як старшого сина збила машина і він опинився в інвалідному візку, для Єви і Павла стало метою народити ще одну дитину. І ось… Подвійний удар.
Два роки минуло з того часу, як пані Єва з чоловіком втратили таку довгождану дитину. Відтоді, як старшого сина збила машина і він опинився в інвалідному візку, для Єви і Павла стало метою народити ще одну дитину. І ось… Подвійний удар. Мала бути дівчинка. Вони так раділи! Найбільше сестричку чекав хворий син.
— Я її так і не побачила, навіть на руках не потримала, — схлипує пані Єва.
— Вам до костьолу потрібно, є багато спеціальних молитов за дітей…
— А є такі молитви? — тяжко зітхає Єва. — Я мало ходжу в костьол. Підемо з чоловіком, йому теж важко. Випивати почав.
У Польщі щорічно — близько 20 тисяч втрачених дітей. За медичною термінологією, разом із абортованими і самоабортованими їх називають «медичними відходами» і ховають, як і в Україні, лікувальні заклади. Однак усе частіше батьки забирають тіла для поховання, а на кладовищах з’являються пам’ятники «втраченим до народження».
Цей монумент встановили у 2006–му спільними силами сімей, які втратили дітей до їхньої появи на світ. Біль у кожній сім’ї свій, як і період виходу з нього. Австралійці, до речі, підтримку таких пар розпочинають ще в пологому будинку і їхній досвід роботи — понад 30 років. Медперсонал добре навчений спілкуванню з такими сім’ями. Потримати дитинку на руках, переодягнути, почитати книжечку — все це входить у процес прощання з малюком. І коли дітей ховають батьки, спеціальні замовлення на виготовлення букетів із ангелочками і мініатюрними іграшками крають серце.
P.S.: Якщо довіряти всезнаючому інтернету, то, за даними ВООЗ, щороку в світі народжується 15 млн дітей, при цьому половина — непередбачувані випадки (передчасні пологи, відхилення в розвитку і т. д.). Щодня у світі з різних причин помирає 18 тисяч дітей (750 за годину). І ми говоримо про стрімке старіння населення планети, і бідкаємося, що нема і не буде (!!!) молодих робочих рук для утримання стариків через виплату їм зароблених пенсій…
Анастасія ПЕЦЕНЮК,
дослідниця європейського заробітчанства
