Кіборг Донецького аеропорту Василь Шумик подарував нирку своєму єдиному синові

У січні 2018–го кіборг Василь Шумик, з яким ми зустрілися у його рідному селі Ворокомле Камінь–Каширського району, казав: «Я вижив у тому пеклі. На щастя чи на жаль». І тоді оте гірке «на жаль» було небезпідставне. Адже після трьох контузій у пекельних боях учасник АТО не мав ніякої групи інвалідності: для цього потрібно було пройти обстеження, а у військовому госпіталі міста Луцька, як йому говорили, — ​черга. «Я розумію, що зверху є негласна вказівка не давати таким, як я, групи інвалідності, бо це ж державні кошти. А що мені робити? Я вже не знаю, куди мені звертатися…» — ​запитував у розпачі наш герой.

Завдяки тому, що газета «Волинь» привернула увагу до проблеми чоловіка на той час першої леді країни Марини Порошенко, тодішній голова Волинської обл­держадміністрації Олександр Савченко побував у селі Ворокомле, поспілкувався з кіборгом. І таки було прискорено й обстеження, і процес отримання необхідних документів для оформлення гарантованих державою пільг. Василь Шумик врешті–решт одержав інвалідність, достойну пенсію. Втім, слідкуючи за долею свого героя, ми, звичайно ж, навіть не могли передбачити, що згодом розповідатимемо про нього у зв’язку з таким його вчинком: Василь Шумик вижив у пеклі, яким були бої за Донецький аеропорт, таки на щастя: через п’ять років він віддав ни­рку своєму синові Олександру.

Василь Шумик вижив у пеклі, яким були бої за Донецький аеропорт, таки на щастя: через п’ять років він віддав нирку своєму синові Олександру.

До речі, після здачі необхідних аналізів, стало ясно, що донорами можуть бути і мама, і тато. Василь по–чоловічому благородно вчинив і сказав дружині Оксані, що він піде на родинну операцію — ​мовляв, якщо його нирки добрі, то одна з них має порятувати дитину. Операція з трансплантації була проведена 30 січня 2020–го у Ковельській центральній районній лікарні. Дні народження батько і син відзначали в палаті: 3–го лютого Василеві Шумику виповнилося 42 роки, а 7–го Сашкові було двадцять. І хоч зараз син проходить непростий період реабілітації, який потребує чималих коштів на ліки для запобігання відторгненню трансплантованої нирки, батьки втішені, що їхня дитина уже може мріяти про майбутнє.

А ще Василь і Оксана Шумики, які розлучилися п’ятнадцять років тому, після всього пережитого, як висловився чоловік, зійшлися. Одного разу, уже після операції, син сказав мамі: «Нехай тато живе з нами». І жінка відповіла, що вона не буде проти...

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.