Поруч – капличка, в якій кожен охочий може написати своє прохання до Бога.
Кам’яні сліди в Україні, де ступала Богоматір, допомагають завагітніти
Леся часто заходила в магазини дитячого одягу. Спостерігала, як щасливі матусі купують своїм донечкам–синочкам крихітне вбрання, малесенькі капчики, мініатюрні шкарпетки, іграшки. А коли виходила, ховала очі за темними окулярами, аби ніхто не бачив сліз…
Леся часто заходила в магазини дитячого одягу. Спостерігала, як щасливі матусі купують своїм донечкам–синочкам крихітне вбрання, малесенькі капчики, мініатюрні шкарпетки, іграшки. А коли виходила, ховала очі за темними окулярами, аби ніхто не бачив сліз…
Майже 9 років прожили Леся з Тарасом, а дітей нема. Зверталися до лікарів. І до знахарів їздила молода жінка. Та лелеки поспішали до інших родин…
– Пильнуй, Лесю, свого чоловіка, — сказала колишня одногрупниця, яка працює разом із Тарасом. — Біля нього Віка увивається. Нахабне дівчисько. Не встигло й місяця попрацювати, а вже чужим чоловікам голови крутить.
– Гарна?
– Ноги від вух.
…Тарас був чудовим чоловіком. Але останнім часом щось змінилося… Став мовчазним. Почав курити, хоча раніше до цигарок був байдужий.
І ось Тамара розповіла про якесь дівчисько…
Там є камені, на яких — три сліди. Кажуть, вони дуже давні. Один слід — Богородиці, другий — Миколи Чудотворця, а третій — маленької дитини, яка, можливо, з Божою Матінкою була. Ці таємничі сліди приносять удачу та лікують.
Леся не уявляла, що Тарас може піти з її життя. Вони закохалися, коли були студентами–першокурсниками. Він називає її «моя дівчинка». Хоча… вона й не помітила, що останнім часом чоловік до неї так не звертається. Від нього почало віяти прохолодою…
– Знайома розповіла про жінку з Карпат, яка допомагає таким, як… ми. Може, поїдемо? – запитала Леся в чоловіка.
– Не вірю я в це. Хочеш – їдь сама.
– Тарасе…
Не дослухав, пішов до іншої кімнати. А наступного дня уперше повернувся додому пізно, напідпитку, із запахом чужих парфумів. Леся одразу подумала про Віку.
Тарас очікував скандалу. Він хотів цього. Так було б легше сказати дружині, що він втомився від очікування її вагітності, змирився, що у них не буде малюка. Гримнути дверима, аби ще трішки поніжитися в обіймах юної спокусниці. Та Леся мовчала…
У неділю збиралася до старого доброго міста, де минули студентські роки. Воно було ліком для її душі. Вміло вислуховувати думки. Водило вузькими вуличками, аби вона розгубила свої смутки. Відчиняло двері древніх намолених храмів…
Находившись, присіла на лавку, аби послухати молоденького скрипаля.
– Гарно грає, – почула поруч себе.
Кивнула у відповідь.
– Але ваше серце не чує.
Леся з цікавістю глянула на свою співрозмовницю. Незнайомка середніх років приємно усміхалася. Чомусь захотілося відкрити перед нею книгу свого життя…
– А тепер послухайте мене, – жінка торкнулася Лесиної руки. І від цього дотику стало враз так спокійно. – Якщо не допомагає медицина, потрібно звертатися до природи. Бо природа – це Творець. Маленька рослинка має чудодійну силу проти недуг. Краплина води дарує життя. Природа – це віра, земна молитва…
Незнайомка розповіла про село на Черкащині. Коржовий Кут. Місцину, яка зцілює. Там є камені, на яких — три сліди. Кажуть, вони дуже давні. Один слід — Богородиці, другий — Миколи Чудотворця, а третій — маленької дитини, яка, можливо, з Божою Матінкою була. Ці таємничі сліди приносять удачу та лікують. Треба стати на сліди босими ногами і звернутися до Небесного Отця з найсокровеннішим. Він почує…
– Їдьте туди разом із чоловіком, – радила жінка.
Леся слухала розповідь, наче добру казку. І незчулася, як незнайомки не стало. Хотіла подякувати. Але її ніде не було…
Вона довго просила чоловіка, аби погодився на поїздку.
– Це востаннє, – пообіцяла. – Якщо виявиться намарно… я відпущу тебе. Зможеш знайти жінку, з якою будеш щасливий.
Урешті Тарас погодився.
…Вони приїхали у Коржовий Кут вранці. Ось і долина, про яку розповідала жінка. Уся в квітах. Наче її засіяли ангели. Сонце спивало роси з кожної рослинки, обціловуючи її благодатним теплом. Леся не бачила стільки різнотрав’я… Ще трішки сонні бджілки неквапом смакували прохолодні після ночі меди.
До каменів ведуть сходи. Доволі круті. Їх поволі долають люди літнього віку, батьки з маленькими дітьми…
Леся ступила на першу сходинку, другу… Тарас узяв її під руку, аби підтримати. Усміхнувся. Вона сяйнула посмішкою у відповідь. Стало легко й щасливо.
Ось і сліди. Роззулася. Торкнулася босими ногами каменю. Душа творила молитву. Нічого не просила у Небес — лише дитинку…
… – У вас буде двійня, – сказала здивована медичка, яка знала Лесю роками. – Давно не навідувались. За кордоном лікувалися?
– У вас буде двійня, – сказала здивована медичка, яка знала Лесю роками. – Давно не навідувались. За кордоном лікувалися?
Подружжя очікувало хлопчика й дівчинку. Сина назвуть Святославом. А доньку – Даринкою. Бо ці діти – найцінніші дари Творця.
Ольга ЧОРНА, історія «Дари від Творця».
P. S. Кам’яним слідам у селі Коржовий Кут Уманського району Черкаської області більше п’яти мільйонів років, а їх походження викликає безліч протиріч: одні стверджують, що це спадок древніх цивілізацій, інші — пришестя святих або інопланетян.
Поруч зі слідами — капличка, в якій лежить книга, де кожен охочий може написати своє прохання до Бога. Щосуботи о 10-й ранку до каплички приїжджає отець Олександр зі Свято–Троїцької церкви в Умані і править службу. Просить за здоров’я та зцілення тих, чиї імена паломники позаписували в книгах.
