Українські лікарі розповіли, що найбільше зворушені словами вдячності від місцевих мешканців.
Луцькі медики побачили, як лікують від коронавірусу в Італії
Софія Черниш та Андрій Власюк, працівники територіального медоб’єднання МВС України у Волинській області, нині перебувають на обов’язковій обсервації на Київщині. У телефонній розмові наші земляки запевнили, що почуваються добре, чекають дозволу повернутися додому і дуже хочуть взятися за роботу в рідній лікарні в Луцьку
Три тижні минуло відтоді, як наші медики з гуманітарною місією вирушали до Італії. Тоді Луїджі Ді Майо, глава МЗС цієї держави, дякував і казав, що Італія цього ніколи не забуде. Тепер наші повернулися й уже ми покладаємо надії на їхні нові навики.
Як розповіла ендокринолог Софія Черниш, працювали вони з колегою по 6 годин позмінно в терапевтичному відділенні районної лікарні міста Урбіно. (Населення — понад 15 тисяч). Медзаклад перепрофілювали для прийому інфекційних хворих під час спалаху коронавірусу. Тож луцькі й інші медики вивчали, як за потреби можна змінити звичайну медустанову, і, звісно, безпосередньо опікувалися хворими на COVID –19. Наглядали за пацієнтами із середньоважким перебігом недуги, мали й «важких». Наймолодший хворий — 1970 року народження, були 50-літні, але в основному в палатах перебували люди 75–90-річні. Робили щоденні обходи з італійськими медиками, оглядали хворих, корегували лікування щодня.
Андрій Власюк, описуючи роботу, після зітхання й паузи додає, що серед найстарших відсоток смертності був високим.
Робили щоденні обходи з італійськими медиками, оглядали хворих, корегували лікування щодня.
На запитання, як працювалося, Софія Черниш розповідає, що передусім довелося звикати до необхідності всю зміну (а це 6 годин поспіль) носити захисний костюм: «Було гаряче, бо рухаєшся, оглядаєш пацієнтів й при тому стараєшся не торкатися ні окулярів, ні маски, ні респіратора. У двох парах рукавиць, звісно, зовсім не та чутливість. Від цього найбільше страждали медсестри: спробуй знайти вену в рукавицях. А ще ж окуляри й щитки постійно запотівали, бо щільно прилягали до обличчя. Але мусили пристосовуватися, бо розуміли, що це захист від небезпечного захворювання».
Фото з архіву Софії Черниш:
Андрій Власюк додає, що був вражений організацією: «Кожен працівник чітко знає, що має робити, коли поступає новий хворий. У приймальному відділенні пацієнта обстежують, беруть аналізи й швидко вирішують, куди спрямують (у терапевтичне відділення, в палату інтенсивної терапії чи в реанімацію) і як лікуватимуть».
Фото з архіву Андрія Власюка:
Усе, що бачили, українські лікарі могли нотувати, фотографувати та знімати на відео. «Інформації було багато. Не мали дозволу знімати лише пацієнтів. Ми мали право фіксувати, яке є обладнання, медичні препарати, облаштування лікарняних палат. Колеги ділилися з нами досвідом і планами лікування, показували, які препарати використовують, локальні протоколи. Усе це ми занотовували, запам’ятовували і сподіваємося, що використаємо тут в Україні, кожен у своїй лікарні», — ділиться Софія Черниш.
А її колега Андрій передає спостереження італійських лікарів про те, що відчули ефект карантину, як кажуть, на собі: «Розповідали, що мали великі проблеми, бо в них довго тривав пік захворюваності. А як ввели карантин, то через тиждень після того різко зменшилася кількість нових пацієнтів. Ще сім днів надходили раніше інфіковані. Тож в Україні дуже вчасно запровадили карантин! Це позитивний захід для стабілізації ситуації», — підсумовує медик. Андрій Власюк наголосив, що легше українцям буде, якщо берегтимуться: «Треба, щоб кожен переживав за своє здоров’я і прогнозував, де він може «знайти» цей вірус. Також це миття рук й використання масок та рукавичок».
Обоє — і Софія Черниш, і Андрій Власюк — захоплені забезпеченням іноземного медзакладу районного рівня обладнанням, медикаментами й засобами захисту. Кажуть, що лікар там має розкіш перейматися суто лікуванням, бо знає: що припише — те мусить бути. Усе в них є. Пацієнтів там здебільшого лікують безплатно (і не тільки з коронавірусною інфекцією). Це відбувається завдяки податкам із зарплатні. Зазначили вони також, що у такий напружений період лікарі й медсестри спілкуються з великою повагою одне до одного, не кажучи вже про пацієнтів.
«Ви більше допомагали чи навчалися?» — запитую у пані Софії. Вона каже, що все було поєднано: «Наша допомога, звичайно, була потрібна, але ми й набиралися досвіду, здобули багато необхідних знань». Лікарка розповіла, що італійці лікують коронавірусну інфекцію плаквенілом (цей препарат, відомий як засіб для лікування малярії, нині в деяких країнах експериментально використовують проти COVID-19. — Ред.). Крім того, дають хворим певні противірусні препарати, часто — антибіотики й обов’язково ліки, що зменшують згортання крові. Софія Черниш каже: «Щоразу призначення залежали від перебігу недуги і супутньої патології хворого». На запитання про плани відповідає, що готова і хоче повернутися до звичних обов’язків, тим більше у ситуації зростання кількості хворих на COVID-19 у Луцьку та області.
Обоє медиків зауважили, що, хоч спалах коронавірусної інфекції в Італії під час їхнього перебування послабився, карантинні обмеження залишилися жорсткими. Виходити на вулицю люди могли лише за крайньої потреби. В останні дні, правда, влада дозволила відкрити дрібні магазинчики.
…І Софія Черниш, і Андрій Власюк найкраще роздивилися в Італії лікарню. Саму країну бачили «з вікон автобуса, готелю, медзакладу». Однак від нових знайомих почули запрошення приїздити милуватися краєвидами, коли налагодиться життя.
