У житті трапляються найприголомшливіші повороти...
Загублена жіноча рукавичка
Вона чорніла посеред вулиці, віддаючись легенькому вітерцю і кривлячись від необережних підошв. Люди собі йшли і йшли, мимохіть кидаючи на неї оком. Якби була показна, дорога, її б шукали. Кривдно знати, що непотрібна…
…Вона помітила ту рукавичку здаля. Наближалася й не могла відвести від неї очей. Одна й нікудишня. І нескінченний навколишній рух тільки підкреслює самотність, безпросвітну навіть у ясний день.
Думала: «Буває ж таке — упізнати себе в загубленій рукавичці».
Думала: «Буває ж таке — упізнати себе в загубленій рукавичці».
Єдине знала точно: топтатися по ній більше ніхто не буде. Забере її додому і будуть їхні самотності удвох… У задумі простягла руку і зненацька зіткнулася з теплом іншої. Навіть не з теплом — із жаром аж до серця.
«Ви теж пошкодували її одинокість», — він обіймав її поглядом, одночасно відбираючи в рукавички пару.
