Пам’ятник на могилі Олекси Шума фундувала колишня зв’язкова УПА «Василина».
Легендарного «Вовчака» поховали під залпи військового салюту
Газеті «Волинь» вдалося дізнатися нові подробиці про смерть командира однієї з перших сотень УПА «Стохід» Олекси Шума
«Був він невисокого зросту, молодий (27– 30 літ), мовчазний і скромний, повна противага своєму командиру «Рудому»: високому, атлетичної будови, з чорним буйним волоссям і вусами», — таким побачив заступника командира військової округи «Турів» «Вовчака» член Сарненського окружного проводу ОУН Роман Петренко («Омелько»).
Олекса Шум народився в селі Шайно на Ковельщині (нині Журавлине Старовижівського району). Його національно свідома родина проживала на хуторі Кут, по–вуличному їх звали Молоти. Олекса навчався в Ковельській гімназії, а після приходу совєтів перейшов кордон і втік у Німеччину. Після початку німецько–совєтської війни служив у поліції в селі Деревок Любешівського району, а потім у Ковелі. Як організаційний референт Ковельського окружного проводу ОУН, Олекса Шум скоординував перехід поліції в ліси. Причому під час відходу було звільнено в’язнів тюрми та табору військовополонених.
28 березня 1943 року в лісах під Ковелем під керівництвом Олекси Шума було створено одну з перших повстанських сотень «Стохід». Навесні того ж року він заснував підстаршинську школу військової округи «Турів». Влітку «Стохід» влився у загін «Озеро», який очолив «Вовчак». Затим Шум став заступником командира і начальником штабу військової округи «Турів».
Найбільша військова операція, проведена під командуванням 26–річного командира, — бій 7–9 вересня 1943 року з німецькими військами біля села Радовичі Турійського району. За оцінками істориків, із боку повстанців брали участь близько 1 тисячі вояків, з боку окупантів — близько 2 тисяч. Це був найбільший бій повстанців із гітлерівцями на Волині. Останні задіяли артилерію, бронетехніку та бронепотяг, який вояки УПА підбили.
28 березня 1943 року в лісах під Ковелем під керівництвом Олекси Шума було створено одну з перших повстанських сотень «Стохід».
«Коли німці зупинилися в першому селі перед нами, командир «Вовчак», що керував цим боєм, підготовив бойову лінію на підступах до чергового села, на дуже вигідних закритих позиціях, які охоплювали чисті поля, що на них мусили німці прийняти оборону. Розрахунок командира «Вовчака» був правильний. Вороги попали в приготовлену пастку. Ми підпустили їх на дуже близьку відстань і тоді відкрили сильний вогонь з усіх родів зброї. В перших хвилинах бою вони мали великі жертви. Він був одним з найздібніших бойових старшин УПА нашої округи, що командував багатьма більшими боями УПА з німцями й більшовиками. Він втішався великим авторитетом серед вояцтва, що вірило в перемогу, коли був з нами «Вовчак». Був холоднокровним, рішучим і добрим промовцем, що вмів захопити слухачів», — пише у спогадах повстанець Віктор Новак («Крилатий»).
— «Вовчак» загинув під час бою у 1944 році. Група повстанців пішла в розвідку, бо їхні з’єднання мали відходити з Волині у Карпати. Але біля села Луковичі наткнулися на німців і почався бій, — розповіла краєзнавець із села Жашковичі Іваничівського району Ганна Лемешко. — Шума поранили і він помер у Луковичах в хаті Петра П’ятохи. Повстанці звернулися до місцевого священника, але той відмовився ховати, бо побоявся німців. Тоді вони приїхали до Жашковичів, а в нашому селі служив національно свідомий Василь Мисечко, який і відправив службу. Мій батько розповідав, що з місцевих хлопців вишикували почесний караул, який салютував герою. У цей час пролітав німецький літак і всі боялися, що стрілятиме, але нічого не було.
На могилі стояв невеликий хрест. Шефство над нею взяла Лідія Тимчишин. Їхню родину вивезли в Сибір. А після повернення у 1960–х Лідія Петрівна стала доглядати поховання. Совєти не намагалися знести могилу, може тому, що не знали, хто там лежить (навіть місцеві краєзнавці довідалися про «Вовчака» вже у роки Незалежності). Зате кадебісти регулярно засідали в хаті через дорогу від кладовища, щоб побачити, хто прибирає ту частину поховань. Та ніхто не попався. У 1990–ті встановили великого нового хреста і обклали плиткою. Пізніше спорудили пам’ятник, який оплатила колишня зв’язкова УПА «Василина», що виїхала в Канаду. Подейкують, що її пов’язували з Олексою Шумом ніжні почуття.
— Окрім нього, у тому бою ніхто не був ані поранений, ані вбитий. Відомо, що «Вовчак» був дуже принциповий, тримав дисципліну у загоні, міг суворо покарати за якусь провину. Є така версія, що серед повстанців був зрадник і він убив Шума, — додає Ганна Іванівна. — Тим більше, що наблизився фронт, і серед упівців могли бути заслані агенти.
Точна дата смерті Олекси Шума невідома. Є дві версії: 20 березня або квітень 1944 року. На користь останньої переконливо свідчить волинський політв’язень, який був членом Комуністичної партії Західної України, а затим перейшов на національні позиції і воював в УПА, Данило Шумук.
«Ми разом із куренем на початку квітня перемістились у село Жашковичі. Через деякий час після того ми там похоронили заступника командира військової округи Вовчака (Олексія Шума), вбитого в бойовій сутичці з німцями», — пише він у спогадах.
— Нині на хуторі Кут, де колись жила родина Шумів, вже нічого немає. Поросло лісом місце, де було їхнє обійстя. Колись там була криниця, а в ній дуже добра вода, — розповідає жителька села Журавлине Старовижівського району Ольга Лавренюк. — Проте в селі пам’ятають свого визначного земляка.
