Курси НБУ $ 41.32 € 42.99
Як Олексій Ананенко  з колегами врятували світ  від другого ядерного вибуху

Завдяки коханій дружині Валентині Олексію Ананенку вдалося частково відновити здоров’я.

Фото nv.ua.

Як Олексій Ананенко з колегами врятували світ від другого ядерного вибуху

Але інженерів-«дайверів» нагородили через понад три десятиліття – після виходу американо-британського серіалу «Чорнобиль»

Минуло 34 роки з часу атомної катастрофи, стали забуватися всі подробиці тієї аварії. Про ліквідаторів згадують тільки 26 квітня. Новий сплеск інтересу розпочався після фільму «Чорнобиль». Світ дізнався страшні подробиці, серед яких і неоціненний вчинок трьох звичайних працівників атомної станції, котрі через кілька днів після аварії полізли у саме пекло — під зруйнований реактор, щоб запобігти вибуху 185 тонн ядерного палива. Але найдивовижніше, що вони вижили. Без зайвого пафосу можна стверджувати — ці люди врятували всіх нас

Це не кіношні герої, а справжні.
Це не кіношні герої, а справжні.

 «Смертниками» стали троє енергетиків

Вибух і руйнування четвертого енергоблоку Чорнобильської АЕС 26 квітня 1986 року спричинили викид великої кількості радіоактивних речовин. Аварія досі вважається найбільшою за всю історію атомної енергетики, як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.

Через кілька днів після катастрофи було виявлено, що ядро реактора все ще плавиться. 185 тонн ядерного матеріалу пропалювали бетонну плиту під реактором, а там був резервуар із 19 тисячами тонн води. У випадку, якби розпечена маса дісталася рідини, міг би статися потужний паровий вибух. Тоді страшна радіація накрила б усю Європу.

Тому в перших числах травня 1986 року урядова комісія ухвалила рішення негайно відкачати всю воду з резервуара під реактором.

Вони зовсім не були добровольцями, як це показано у серіалі «Чорнобиль».

Інженери розробили план: через затоплені камери четвертого реактора у гідрокостюмах відправити трьох спеціалістів. Коли вони досягнуть теплоносія, повинні знайти два запірні клапани і відкрити їх. Таким чином вдасться повністю спустити воду, поки її не торкнулася активна зона реактора. Це була дуже небезпечна затія, фахівці–радіологи вважали, що виконавці такого завдання через променеву хворобу після отриманих величезних доз проживуть кілька днів і помиратимуть у страшних муках.

Цими «смертниками» стали троє енергетиків, які працювали на атомній станції — старший інженер–механік реакторного цеху Олексій Ананенко, старший інженер турбінного цеху Валерій Беспалов і начальник зміни Борис Баранов.

Вони зовсім не були добровольцями, як це показано у серіалі «Чорнобиль». Просто того дня якраз чергували. Отримали завдання й рушили у басейн під реактор. Це вже згодом їх назвуть «чорнобильськими дайверами».

«Ніяких оплесків і горілки не було»

Як згадує нині 60–річний Олексій Ананенко в інтерв'ю різним виданням, він добре знав, як дістатися туди і де розташовані ті засувки, як їх відкрити, щоб спустити радіоактивну воду. Інженерів одягнули у гідрокостюми, а на обличчях вони мали респіратори, а не акваланги, як показують у кіно. Кожному «водолазу» прикріпили по два дозиметри: на грудях і на щиколотці.

Троє сміливців пройшли затопленими коридорами по коліна у воді до самого басейну дуже швидко. Як фахівці, вони розуміли, що можуть отримати смертельну «дозу» мирного атому.

Операція пройшла злагоджено і без ускладнень. Баранов тримав підводну лампу, а двоє інженерів відкривали клапани. Вони були підписані, тому їх відразу знайшли. Коли почули шум води, яка виливається, то зрозуміли, що завдання виконали, спустошили смертоносний резервуар. Завдячуючи цьому подвигу трьох героїв, вдалося уникнути контакту розплавленого ядерного палива з водою, внаслідок якого повторний вибух міг наробити набагато страшнішої біди.

У фільмі показують, як «дайверів» зустрічають оплесками і вони п’ють горілку. За словами ліквідатора, насправді нічого цього не було й ніякої винагороди не отримали. Але найголовніше — вони не загинули.

Не всі герої дожили до визнання

Олексій Ананенко звільнився з атомної станції у 1989 році за станом здоров’я, а згодом працював у різних організаціях із ядерної безпеки.

Але життєві випробування для нього на цьому не закінчилися. У жовтні 2017 року Олексій Ананенко потрапив у аварію — чоловіка збила машина. Майже 40 днів провів у комі, втратив пам’ять. Тільки завдяки коханій дружині Валентині Михайлівні вдалося частково відновити здоров’я.

Живуть вони у звичайній квартирі у столичному спальному районі Троєщина. По сусідству з ними мешкає Валерій Беспалов. А третій «дайвер» — Борис Баранов — помер у 2005 році від серцевого нападу. І похоронений він не на почесному Байковому, а на Лісовому цвинтарі у Києві.

***

Щодо офіційного визнання, то ще в радянські часи ліквідатор Олексій Ананенко отримав орден «Знак пошани». У квітні 2018–го Петро Порошенко нагородив його орденом «За мужність» III ступеня.

А 27 червня минулого року Володимир Зеленський підписав указ: «Присвоїти звання Герой України з врученням ордена «Золота Зірка» АНАНЕНКУ Олексію Михайловичу — старшому інженеру–механіку реакторного цеху державного спеціалізованого підприємства «Чорнобильська АЕС», БЕСПАЛОВУ Валерію Олексійовичу — старшому інженерові турбінного цеху. Присвоїти звання Герой України з удостоєнням ордена «Золота Зірка» (посмертно) БАРАНОВУ Борису Олександровичу — начальникові зміни».

Тож лише через 33 роки після подвигу нарешті достойно вшанували героїв, які врятували світ.

Костянтин МОРОЗ.


Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.

Telegram Channel