Поговоримо? Колонка Оксани Коваленко
— Доню, прибери свої речі з дивана! — Ну, мамо, не починай. Зараз приберу. Вони там нікому не заважають. — Минуло 20 хвилин! Ми тисячу разів про це з тобою говорили. Наша з дочкою розмова неприємна ні їй, ані мені. Я не почула від неї очікуваного, що виправиться, вона ж розсердилася, що мама чіпляється за дрібниці
Звісно, я могла би їй яскравіше описати, що завдяки кожному з дітей у мене таких дрібниць може бути на пів життя і що мені свій час цікавіше проводити інакше. Тільки давно вже втямила, що довгі лекції — крик у пустелі. Сам свариш — сам і слухаєш. Розумні люди у таких випадках радять тренуватися розмовляти. Дивно звучить, правда ж? А з іншого боку, люди нормально сприймають фіззарядку. Знову ж таки, багато з нас звикли подумки репетирувати важливі розмови. Чого не зробиш заради дітей і себе!
Звісно, йдеться про тренування у проблемних ситуаціях, бо психуємо вголос, коли щось не так. Двоє тренерок із психологічною й педагогічною освітою Адель Фабер і Елейн Мазліш розпитали у школярів про вчинок, який найбільше дратує батьків, — ігнорування. У книзі «Як розмовляти, щоб діти слухали, і як слухати, щоб діти говорили» передають їх відповіді: «Коли я втомлений, я іноді роблю вигляд, що не чую те, що каже мама», «Іноді я такий засмучений через шкільні події, що мені не хочеться робити те, що мені кажуть», «Як дивлюся телевізор, я часто не чую, що мене щось просять».
Те, що говоримо, так само важливо, як і те, як говоримо. Згадаймо, як принизливо можуть звучати цілком нормальні фрази.
Щоб їм важче було «робити вигляд» чи начебто не чути, маємо кілька варіантів дій. Перший — чітко й спокійно описуємо дитині, що не так: «Бачу розкиданий одяг в громадському місці». Другий — просто інформуємо: «Твій менший брат усе зімне». Кажуть, діє також, якщо висловитися рубано: «Одяг!». Наступні варіанти: описую свої емоції («страшенно не люблю, коли одяг — на дивані») або ж пишу і вручаю записку («дорога господине, прибери мене з цього незатишного місця»). На практиці перевіряла опис своїх почуттів і рубане звернення (з дозами вимогливості й поваги). Тренування тут у тому, щоб лунало без гніву й без образ, які осідають у пам’яті постраждалого на довгі роки (буває, що й повертаються батькам). Те, що говоримо, так само важливо, як і те, як говоримо. Згадаймо, як принизливо можуть звучати цілком нормальні фрази. Шкідливо дитині розуміти, що батьки думають про неї, як про нездару. А от якщо вона почує доброзичливе: «Ти моя забудькувата…», то знатиме, що любима й славна, але є невеличкі деталі, які потребують уваги.
Маєте свої секрети виховання — діліться! Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова — 43025 м. Луцьк, просп. Волі, 13 «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО, мама
