Я втік од світу і сьогодні — твій

Ти — наче дощ: коли зову — нема,

Коли не кличу — стукаєш у двері

I мовиш мило: це ще не зима,

Слова твої ще квітнуть на папері,

I мліють ранки у долонях снів,

I до дрібниць розписані хвилини,

I десь у леті метушливих днів

Услід тобі ще дивляться мужчини…

Я ж втік од світу і сьогодні — твій!

Хай ніч відкриє нам свої лаштунки.

Ці очі… Ця печаль… I ця сльоза з–під вій…

I до світанку жадібні цілунки…

Та щось у тебе радості нема.

Слова — і ті німують на папері…

— Ще не зима, коханий, не зима.

Приходь пізніше. Зачиняю двері.

Євгенія НАЗАРУК.
с. Лище Луцького району.