Успіння Пресвятої Богородиці — один із найкращих сакральних творів художниці.
У свої 87 років Лідія Спаська ще розписувала церкви
На невеличкому кладовищі при в’їзді у село Муравище, що неподалік Ківерців, біля голубенької церкви Почаївської ікони Божої Матері привертає увагу немалий ряд фамільного захоронення Лисяних. І мало хто знає, що спочиває тут українська художниця Лідія Іванівна Спаська — цілеспрямована і вольова особистість, яка першою з волинянок у 1930- ті роки присвятила себе образотворчому мистецтву. 5 квітня мистецтвознавці говорили про її 110-ліття
— Ім’я цієї мисткині з непростим життям розкрив на початку ХХІ століття відомий художник і мистецтвознавець Волині Микола Черенюк, — розповідає ківерцівський краєзнавець Степан Войчик. — Народжена в день святої Лідії — 5 квітня 1910 року в Умані в інтелігентній, благочестивій заможній сім’ї Івана та Євдокії Лисяних, Лідія Спаська була восьмою дитиною. Юні роки провела у батьківському селі Гавчиці на Волині (нині Муравище Ківерцівського району). Велике помістя мало десятки гектарів лісів, луги, ставки, кілька дерев’яних будинків. Господар сам любив працювати на землі, був доброю та чуйною людиною. Його не стало 1924-го, на 64-му році життя. Мама (уроджена Бабенко) походила з давнього роду запорізьких козаків. Вона вчила, що найкраща прикраса для дівчини — скромність і доброта сердечна, а не зовнішнє чепуріння. Ліда вражала своєю духовністю, завжди говорила про Бога, закликала оточуючих прагнути не житейських гараздів, а Божого царства, благословення Всевишнього.
Сім’я переїхала до Луцька в добротний батьківський будинок у центрі міста. 8–річна дівчинка вступила до гімназії. Розвивала свої художні здібності, проявлені ще в дитинстві. Дуже любила малювати портрети. Вона вміла пізнавати через риси обличчя характер людини. Після закінчення Луцької гімназії дівчина два роки навчалася у Варшаві. Отримавши невелику спадщину після смерті мами, Лідія мала змогу навчатися малюванню в Парижі. Там познайомилася з однією із провідних майстрів іконопису Юлією Рейтлінгер, яка прийняла чернечий постриг і виконувала розписи для православних храмів, вирішуючи надскладне завдання — зобразити Бога у ХХ столітті. 4 роки, прожиті у Франції, Лідія згадувала як найщасливіші.
Художниця падала з висоти, залишилася живою, розцінюючи це чудесне спасіння як Божу волю.
Тут зустріла свого нареченого Василя Спаського, родом із Ніжина, який на той час був студентом Свято–Сергіївського богословського інституту. У квітні 1935 року наречені повернулися на Волинь, у Гавчиці. Знайомий батюшка із села Тутовичі (за Сарнами) їх обвінчав безкоштовно на другий день Трійці. Молодята поселилися в урочищі «Монахувка». «Монахувкою» (монахинею) стали жартома називати і «красуню Лідочку» — вродливу, але надто скромну і строгу.
27 квітня 1936 року в сім’ї Спаських народився первісток Микита, 10 квітня 1940–го — донька Марійка, яка, на жаль, померла семимісячною. Чоловік господарював енергійно, а Лідія Іванівна доглядала дітей, займалася хатніми справами і малювала, в основному портрети рідних і знайомих. Збереглося дві роботи тих років: портрети молодих односельчан Саші Романюка та його сестри Марії. Їх хранителями до недавнього часу була родина другого сина художниці Климента, яка передала малюнки бібліотекареві села Муравище Марії Михайлюк, а згодом вони перейшли на зберігання до Ківерцівського краєзнавчого музею.
З початком війни влітку 1941 року Спаські перебралися до родичів у Ківерці. Гавчиці були спалені, їхній будинок у лісі біля села розібраний на будівельні матеріали. На початку літа
1943-го переїхали до Луцька, потім — у Дубно до сестри Марії. 5 лютого 1944 року народився другий син — Климент. Чоловік Василь Георгійович вирішив іти на фронт: «Я сам на себе все життя плював би, якби уник такого святого обов’язку». Останнього листа дружині написав 27 січня 1945 року, а 3 лютого помер від ран. Похований на території Польщі.
Деякий час Лідія із дітьми жила в Дубні у зруйнованому війною будинку сестри. Мала замовлення на розписи церков у навколишніх селах. Потім знову на короткий час переїхала у Ківерці. Нарешті брат Данило покликав її з дітьми в Острог. І «бандерівський» край полюбив жінку, яка не приховувала, що вона росіянка, сміливо говорила російською мовою. Її особлива харизма налаштовувала людей на доброзичливість. Десятки її полотен відобразили фактично всі головні події в історії Острога.
З кінця сорокових років Лідія Спаська писала ікони і розписувала церкви. Це стало потребою її душі. Особливо в період безбожності і тотального атеїзму. Із хворим серцем поїхала у село Глухівці, що між Козятином і Бердичевом, до священника отця Іоанна Дубровського, розписувала його храм, церкви в навколишніх селах. Друга половина життя художниці мала широку географію: Покровська церква у Києві, село Дермань на Рівненщині, Астрахань і Ташкент, Феодосіївська церква у Луцьку, для якої написала ікони «В’їзд Господній в Єрусалим» та «Нагорна проповідь Ісуса Христа». Художниця падала з висоти, залишилася живою, розцінюючи це чудесне спасіння як Божу волю. Наприкінці 1980-х її ікони замалювали, але відновили після втручання мистецтвознавців: Свято-Воскресенський храм, Богоявленський собор, Свято-Успенський римо-католицький костел в Острозі. У 1994 році безкоштовно розписала побудовану за її ініціативою і першим немалим грошовим внеском церкву у селі Муравище, де пройшли дитячі роки. Нині тут 14 її робіт. У 1995–1997–му (у свої 87 років!) розписувала церкву на кладовищі в Курську.
Померла Лідія Спаська із родини Лисяних 15 серпня 2000 року. Вона заповіла бути похованою біля батьків, доньки та братів у Гавчицях (нині Муравище) на Ківерцівщині.
