Схожі флешмоби у зв’язку з малою заробітною платою тепер влаштовують медики по всій країні...
Кожен новий міністр обіцяє йти іншим шляхом. Знати б, куди прийдемо…
Чим переймалася і з чого дивувалася останнім часом заступник головного редактора «Газети Волинь» Галина СВІТЛІКОВСЬКА
…ймовірністю дефолту медичної системи
Квітень пройшов під знаком лікарських протестів. Зі стартом другого етапу реформи галузі охорони здоров’я чимало закладів опинилися на межі закриття. Хтось із керівників оголошував голодування, деякі колективи, як, наприклад, працівники Волинського обласного фтизіопульмонологічного центру, оприлюднювали публічні звернення до Президента, чимало лікарів, стомившись від невизначеності, написали заяви на звільнення. Воно й не дивно: всі чекали підвищення зарплат, але отримали аванс менше звичайного — по 1—2 тисячі гривень. А цим людям у нинішніх умовах доводиться працювати, ризикуючи власним здоров’ям і безпекою своїх родин.
З 1 квітня принцип фінансування медустанов змінений — їм залишили 60% річної субвенції і будуть платити за кожен пролікований випадок. Оскільки пандемія коронавірусної інфекції обмежила можливості планової допомоги хворим, повноцінно функціонувати лікарні не можуть. Крім того, більшість тарифів, розроблених «нагорі», не покривають реальних витрат. Розрив — від 20% до 70%.
Раніше зарплати працівників вважали «захищеною статтею», нині ж кошти від Національної служби здоров’я керівник закладу мусить розділити так, щоб вистачило на лікування, харчування хворих, на комуналку, інші витрати. Головні лікарі кажуть: «Це як куценька ковдра: натягнеш на голову, ноги мерзнуть. Як не крути, а працівники опиняються на голодному пайку».
Скільки керівників МОЗ змінилося, не реалізувавши своїх обіцянок навести лад у галузі, важко вже й порахувати. Кожен сідав у крісло, декларуючи добрі наміри поліпшити ситуацію, виправити помилки попередників, але надовго не затримувався. Ну а галузь продовжувала занепадати.
Ось і новий очільник міністерства Максим Степанов нещодавно заявив, що має план виходу з теперішньої кризи й не допустить скорочення медперсоналу і закриття лікарень. «У подальшому реформаторські дії будуть спрямовані на розвиток, а не послаблення вітчизняної медицини. Ми найближчим часом запропонуємо конкретні механізми, яким чином будемо фінансувати заклади, реформуватимемо систему — ми не підемо тим шляхом, який був раніше», — зазначив він.
Повідомив нещодавно Степанов і начебто добру новину: Міністерство охорони здоров’я спільно з Міністерством фінансів погодили рішення про перерахування медичним установам субвенції за квітень 2020 року в розмірі 241,8 млн грн. Кошти підуть на виплату обіцяних заробітних плат та інші потреби лікарень. При цьому посадовець сказав, де ж візьмуть гроші на вирішення проблеми. Виявляється, фінансування проведуть за рахунок субвенції, яка передбачалася регіонам на жовтень–грудень. Тобто, зараз медицина буде існувати коштом завтрашнього дня. А що далі?
Жодні намагання врегулювати ситуацію результату не дадуть, якщо вони нічим не підкріплені. Відомо, що замість обіцяних 5% ВВП українській медицині в цьому році реально виділили тільки 1,6%. Дефіцит фінансування — мінімум 20 млрд. Чим це загрожує? Дефолтом усієї медичної системи?
…аморальністю мародерів, які наживаються на людській біді
Здається, вже й не дивують історії про те, як українські посадовці вивозили за кордон медичні засоби індивідуального захисту, знаючи, що збагачуються ціною життів простих громадян, насамперед лікарів, які в період епідемії голіруч протистоятимуть коронавірусній інфекції. Чи про те, як маски, антисептики, рукавиці, інші товари, одержані в рамках гуманітарної допомоги, безсоромно розпродують ті, хто дорвався до корита. Зітхаємо стиха: «Кому — війна, а кому — мати рідна», — та й по всьому. Але ницість стає нестерпно помітною на фоні людського благородства.
Виявляється, фінансування проведуть за рахунок субвенції, яка передбачалася регіонам на жовтень–грудень. Тобто, зараз медицина буде існувати коштом завтрашнього дня. А що далі?
Ось нещодавно прочитала, що 17–річна дівчинка, відома всій планеті шведська екоактивістка Грета Тунберг, яка за свою наполегливу боротьбу проти глобальних змін клімату одержала нагороду — 100 тисяч доларів, віддала ці гроші на підтримку дітей під час пандемії. Кажуть, вона не зовсім здорова, емоційно нестабільна, згадують, як плакала, виступаючи в ООН, намагаючись донести дорослим владоможцям свій біль і переживання за майбутнє людства. Але, напевне, на таких особистостях і тримається світ.
Україна ж у час війни, помноженої на коронавірус, залежить від жертовності своїх захисників, волонтерів, небайдужих людей. Не олігархи, які спогорда кидають дещицю на благодійність, і не безславні наші державні мужі тримають країну на своїх плечах. Їхня безпорадність демотивує суспільство. Цим і пояснюється бажання українців знову вирватися за кордон на заробітки, спроби будь–якою ціною відновити підприємницьку діяльність, щоб прогодувати родини. Одне слово, вижити попри все.
…намаганням депутатів урятувати Стир
Належу до того покоління, яке з ностальгією згадує часи, коли річки були повноводними. Зими тоді приходили зі сніговими заметами, весни — з водопіллям, а потім заплави милували око цвітом латаття, буяли травами…
Ну а в останні роки стало зрозуміло, що марно купувати саночки внукам, що мало втіхи принесе їм і літній відпочинок на занапащеному Світязі чи на березі іншої майже пересохлої водойми. Звикаємо до нових — пустельних — краєвидів, пилових бур, лісових пожеж, порожніх криниць та інших наслідків посухи. Бідкаємося, що ніяк не сходять морква і буряки на городі, бо цілий квітень марно виглядали дощів, поливаємо розсаду капусти, потерпаючи, щоб не збулися сумні прогнози про те, що вслід за пандемією коронавірусної інфекції прийдуть інші випробування: природні катаклізми, занепад економіки, неврожай, голод, а ще — нестача води.
Схоже, доведеться вчитись економно і розумно нею користуватися, аби нащадки нас не звинувачували, що ми жили тільки сьогоднішнім днем. Припускають, що волинські озера вбиває поливання плантацій лохини, кажуть, що річки міліють через непродумане будівництво мінігідроелектростанцій. Пожинаємо плоди і масштабної меліорації, яку проводили, співаючи, що «пів Полісся вода залила…». Констатуємо наявність проблем, але до реальних дій для порятунку животворних артерій землі справа доходить рідко.
Тому й не пройшло повз увагу невелике повідомлення, що на позачерговій 76-й сесії Луцької міської ради депутати ухвалили звернення до Кабінету Міністрів і Міністерства енергетики та захисту довкілля з приводу катастрофічного обміління Стиру, понад 12 кілометрів русла якого проходять через обласний центр Волині. Міська влада вважає причиною екологічного лиха те, що вище за течією річки в межах Демидівського району Рівненської області та Горохівського району Волині розташоване Хрінницьке водосховище, рівень води в якому регулюється шлюзами гідроелектростанції. Нині вони закриті, і це разом із діяльністю ГЕС призводить до пересихання Стиру, загибелі водяної рослинності, унеможливлює нерест риби. Чи дослухаються у високих кабінетах до прохання луцьких депутатів, невідомо.
Додає тривоги і той факт, що, за даними Держводагентства, нинішньої весни вода у всіх річках дуже впала, за понад століття спостережень гіршою була ситуація лише в аномально сухому 1925 році. У відомстві не виключають, що при необхідності доведеться запроваджувати тимчасові обмеження для гідроенергетики. Ну а нам, усім, хто вболіває за долю довкілля, залишається хіба що наслідувати приклад Грети Тунберг.
