Про «Велюр» і фіаско карантину
Багатьох шокувала інформація про те, що елітний ресторан народного депутата від «Слуги народу» Миколи Тищенка продовжує працювати навіть попри заборони у зв’язку з пандемією коронавірусу
Андрій ЛЮБКА, український поет, публіцист, перекладач, колонка на сайті day.kyiv.ua
Виявилося, що якщо ти з партії влади — море тобі по коліна. Зрештою, нічого нового, так завжди було. Дивує хіба наївна віра виборців у те, що в такі ресторани дехто їздитиме на велосипеді.
Але скандал із рестораном «Велюр» хамовитого Тищенка дає привід поміркувати про карантин загалом. Бо час нарешті визнати: він зазнав фіаско і перетворився на інструмент знищення української економіки.
Так, на початку все працювало добре, і самоізоляція мільйонів громадян була очевидною — все зачинено, порожні вулиці, тиша і спокій. Але нині все навпаки — у місті знову важко знайти місце для парковки, на вулицях і набережних гуляє багато людей, магазини переповнені, лише незначна частина населення носить маску правильно й закриває ніс (переважно вона спущена на підборіддя), санітайзери в магазинах і супермаркетах стали якоюсь незрозумілою водичкою навіть без запаху (вочевидь, економлять).
Вихід залишається один: пом’якшити те, що й так не працює
Карантину вже майже ніхто не дотримується. І, як на мене, цьому є три причини:
1. Влада виявилася неспроможною не просто задекларувати, а забезпечити суворість карантинних заходів. Можна звинувачувати в цьому поліцію, але насправді винен Володимир Зеленський, який усій країні дає поганий приклад: скрізь з’являється без маски, записує свої звернення без маски, невідомо для чого з натовпом людей їздить зустрічати літак (про дистанцію не чули), відвідує телевізійні ефіри (ясна річ, без маски). То хіба можуть правоохоронці штрафувати звичайних людей на вулиці, якщо сам глава держави щодня з усіх екранів промовляє без маски? Нездатність забезпечити виконання своїх же наказів навіть серед верхівки (порушники — Президент і ресторатор із партії влади) провокує порушення карантину в геометричній прогресії в усіх куточках країни.
2. Люди втомилися від карантину, звикли до життя під час пандемії, позбулися страху. Відбулося те саме, що й із війною: вона триває, але більшість населення витіснила її зі своєї свідомості, намагається про неї не згадувати, голосує за колаборантів і так далі. Коронавірус є, але він став проблемою самих хворих і медичного персоналу; лікарні переповнені, але кожен порушник карантину сподівається, що саме його «пронесе».
Бідність населення не дає йому змоги витримати настільки довгий карантин і не працювати.
3. Бідність населення не дає йому змоги витримати настільки довгий карантин і не працювати. Обіцяної фінансової допомоги від уряду бізнес так і не дочекався, а платити зарплати в умовах простою не може. Додаймо до цього мільйони людей, які працюють неофіційно і отримують «сіру» зарплату в конвертах. Ясна річ, для них жодних компенсацій, пільг і допомог не передбачено. А саме вони є найбільш вразливою категорією населення. Уявіть собі розпач людей, які не мають заощаджень, працювали неофіційно, ще й живуть в орендованій квартирі? Зрозуміло, що вони змушені вийти з дому і шукати можливість бодай якогось підробітку. Влада покинула їх напризволяще, а кількість робочих місць у «Велюрі» — обмежена.
Карантин був доброю і вчасною ідеєю, але оскільки дуже швидко виявилося, що влада неспроможна його реально втілити в життя, оскільки сама першою й порушує власні вимоги, а фінансової підтримки від уряду очікувати марно, вихід залишається один: пом’якшити те, що й так не працює, але продовжити вимогу про носіння засобів захисту, дистанціювання та обмеження. Але цього разу почати треба насамперед із Зеленського і його улюбленого міністра Авакова.
