Карпатські буйволи «повернулися» в Долину нарцисів через 100 років завдяки… німцю

— На жаль, буйволи фактично зникли разом із багатьма іншими традиційними для Закарпаття породами свійських тварин, — ​кажуть у Карпатському біосферному заповіднику. Тут вважають, що повернення їх у Долину нарцисів (поблизу села Кіреші Хустського району) «знаменує нову еру, оскільки створює вражаючі перспективи для цієї унікальної території».

Найголовніше, це дасть змогу ефективно боротися з вербами і тим самим підтримувати лучні екосистеми, де зростає нарцис вузьколистий — ​основна місцева окраса, помилуватись якою їдуть туристи з усієї України. А тепер можна буде подивитись ще й на буйволів.

Цікаво, що займається розведенням цих екзотичних тварин… німець Мішель Якобі. Він переселився в Україну понад десять років тому. Закордонний еколог збільшує поголів’я зникаючих видів тутешніх тварин — ​буйволів, коней гуцульської породи та бурих карпатських корів.

Йому в усьому допомагає дружина Ріке де Фріз, яка два роки тому також пререїхала до чоловіка. Подружжя каже: любить жити у гармонії з природою, хоча для цього доводиться працювати по 14 годин на добу.

У вас же не природа, а золото: свіже повітря, чиста вода, золотий грунт, багато лісів — ​у Європі давно вже такого нема.

Своїм підопічним, які розуміють їх із пів слова, дають людські імена. І ті на них відгукуються. Так у Долині нарцисів житимуть буйволи Павлик, Кароліна, Яфина, Катка, Леді, Мірабелла та Ієшуа. Павлику — ​10 років, це найстарший буйвол–бик в Україні. Найменший — ​малюк Ієшуа — ​народився цьогоріч на Різдво. Тут для круторогого сімейства виділили ділянку, де немає осередків зростання червонокнижного нарцису вузьколистого. Територію огородили електропастухом.

— Буйволи наче створені для цих місць, — ​каже уже місцевою закарпатською говіркою Мішель, якого тут усі називають вже Міша. — ​Це дуже розумні тварини. Працьовиті. На них можна кататися, як на конях. А яке корисне молоко від буйволиць! З нього ми виготовляємо і неймовірно смачні сири.

Але за мить усмішка з його обличчя зникає. Бо далі Мішель говорить, як боляче дивитися, коли хворіє тварина. А причина — ​у нашій культурі, точніше в нашому безкультур’ї.

Буває, у шлунку буйвола знаходимо до десятка кілограмів пластику. Люди засмічують природу, не задумуючись ні про красу своїх земель, ні про те, що так убивають своїх же тварин… — ​сумно зітхає він. — ​Не цінують того, що їм подарував Бог. А у вас же не природа, а золото: свіже повітря, чиста вода, золотий грунт, багато лісів — ​в Європі давно вже такого нема…

Василь КІТ. 

За матеріалами krainer.net, pmg.ua, druzhba.uz.ua, radiosvoboda.org.