На святковому сніданку з патріархом Єрусалимським Теофілом ІІІ.
На Голгофі заспівали «Волинь моя…»
Віталій та Наталія Бадзюні з Нововолинська відомі як підприємці та меценати. А ще Віталій Миколайович — депутат міської ради кількох скликань, обирався й до обласної. Я ж їх відкрила як людей, котрі не просто люблять подорожувати, а прагнуть якнайчастіше бувати на Святій землі. Чотири рази подружжя зустрічало там Воскресіння Господнє. З цього й почалася наша розмова
«Привезти Благодатний вогонь в Україну — це була велика місія і честь»
Найбільш пам’ятним для Бадзюнів став 2014-й рік. Тоді летіли в Тель-Авів з особливою місією, покладеною на них Українською православною церквою Київського патріархату. Саме вони й ще дві матушки — Лариса та Ярослава — мали вперше привезти Благодатний вогонь у Київський патріархат.
— Отримали на це благословення від митрополита Луцького і Волинського Михаїла. Зайти у храм Гробу Господнього, поближче до кувуклії (Гріб Господній. — Авт.), було непросто, — пригадує Віталій Бадзюнь. — Дехто з паломників займає місця ще з ночі.
Одна знайома монахиня, яка проживає на горі, метрів за 50 від місця розп’яття Ісуса Христа, розповіла, що в її келії не раз свічка сама загорялася.
— Тисячі людей в очікуванні дива! — не може стримати емоцій Наталія. — Це так захопливо, піднесено! Люди моляться своїми мовами. Літургія, молебень, обхід навколо кувуклії. Гаснуть усі свічки. В кувуклію заходить патріарх Теофіл ІІІ, починає молитися… Скільки це триватиме — ніхто не знає. Але зазвичай десь о 14-й годині з’являється Благодатний вогонь, і в цей кульмінаційний момент храм просто вибухає в ейфорії. Усі радіють, обіймаються, вигукують «Христос Воскрес!». Усі в Єрусалимі після цього блаженствують і вітають одне одного. А ми поспішали на таксі в аеропорт. Добиралися в Україну рейсовим літаком, приземлившись, передали Благодатний вогонь патріарху Філарету, потім єпископу Луцькому і Волинському Михаїлу, а згодом — настоятелю Свято-Духівського собору в Нововолинську отцю Степану Фульмесу. Розмістили його і в наших магазинах «Для Вас», де всі охочі могли собі запалити свічечки.
— Що ви, як свідки цього загадкового й незбагненного явища, сказали б тим, хто з недовірою ставиться до сходження Благодатного вогню?
— Люди не можуть повірити в те, чого не бачать. Часто вони не вірять навіть в очевидне… Бог це робить для того, щоб укріпити всіх у вірі. Спочатку в кувуклії сходять голубенькі вогники, від яких патріарх уже запалює свічку. Диво з див нам підтвердила одна знайома монахиня, яка проживає на горі, метрів за 50 від місця розп’яття Ісуса Христа. Якось вона розповіла, що в її келії не раз загорялася свічка сама.
«А Теофілу III подарували наші солодощі»
— Святковий сніданок із патріархом відбувається у великодній понеділок після літургії, яка проводиться грецькою мовою в храмі святих Костянтина і Єлени, дотичному до великого залу храму Гробу Господнього, — ділиться враженнями Віталій Миколайович. — Вся процесія йде в приміщення Єрусалимської патріархії, яка, до слова, займає цілий квартал. У великій залі на другому поверсі й відбувається зустріч із патріархом, яку ще називають Днем паломника, бо понад 80 відсотків її учасників — приїжджі. Найбільше українців, росіян, греків… Священники співають, у всіх піднесений настрій. Частина сідає за стіл, дехто стоїть. Патріарша прислуга на розносах пропонує вино, коньяк і закуску — маленькі шоколадні яйця. Звісно, це символічний сніданок, суть якого — спілкування. Це свого роду духовна віддушина. Гості підносять патріарху подарунки, в основному ікони. Останній раз (були всього тричі) Наталія подарувала сувенірний набір «Волинські солодощі». Приємно, що багато охочих сфотографуватися з нами, одягненими у вишиванки, з пасхальним кошиком. Розмовляємо скрізь виключно своєю мовою, щоб ідентифікувати, що ми з України. До речі, після проходження усіх чотирнадцяти стацій потрапляємо в храм «Отче наш». Особливість його в тому, що на стінах мозаїкою викладені слова цієї найвідомішої молитви більш як 150 мовами, зокрема й українською. Ми були зворушені до сліз, коли це побачили, і відразу вголос на весь храм її заспівали.
На закінчення сніданку патріарх роздає червоні крашанки з кошика. Є повір’я, що вони здатні зупинити будь-яку пожежу. Бадзюні кажуть, що поки що не випробували їхню чудодійну силу. Ці особливі пасхальні атрибути вони роздають у церкви, родичам, друзям.
«У нас уже розвинувся «Єрусалимський синдром»…»
Більше десяти разів Бадзюні побували на Святій землі. І цього року готувалися там зустріти Христове Воскресіння. На жаль, карантин завадив.
— Чому часто подорожуєте саме в Єрусалим? — запитую у Віталія і Наталії.
— Це прийшло не відразу. Завдячуємо цим найбільше владиці Михаїлу, з яким уперше там побували. Він зробив неймовірне і продовжує докладати зусилля для навернення людей до віри. Цього Великодня дивилися відео з Єрусалима і сльози котилися з очей, — емоційно відповіла за обох Наталія. — Єрусалим став рідним, там усе знайоме. Коли приїжджаємо туди, хочеться цілувати землю… У нас уже розвинувся своєрідний «Єрусалимський синдром».
Пані Наталя з великою любов’ю розповідала про монашку, з якою подружилися і яка торік приїжджала в Україну. Ця жінка була присутня під час проведення реставраційних робіт у головному храмі Єрусалима і привезла зі святого місця три камінці, два з яких Бадзюні подарували в храми, а один залишили собі.
А ще мої співрозмовники пригадали, як на Голгофі з цією ж монашкою співали гімн краю «Волинь моя…»:
— Це було фантастично, маємо відео цієї історичної події, як і всіх інших.
Частину із запропонованих відеоматеріалів встигла передивитися, занурившись у хвилюючу духовну атмосферу. По-новому нахлинули емоції, які пережила три роки тому під час поїздки в Ізраїль. Щиро дякувала за це Бадзюням, а вони — мені й газеті, що спонукали їх зробити своєрідний екскурс у єрусалимські пасхальні дні, ще раз доторкнутися споминами до святих місць, в думках помолитися знову за родину, друзів і Україну…
