Ігнац Філіп Земмельвейс здобув славу «рятівника матерів». Пам’ятник професору спорудили в Будапешті на пожертви лікарів з усього світу.
Чому «батька гігієни рук» запроторили до божевільні?
Сьогодні нам часто нагадують, що захиститися від збудників багатьох хвороб, зокрема і від Covid–19, допомагає дотримання санітарних вимог. А засновником асептики — системи заходів, які протидіють зараженню, був Ігнац Філіп Земмельвейс — угорський лікар, ботанік, викладач, акушер. Минуло майже 200 років, а його настанови не втратили актуальності
Мав мужність сказати правду про причини смерті породіль
«Мийте руки часто, ретельно, з милом, робіть це щонайменше упродовж 30 секунд», — такі поради нині, в час пандемії, звучать постійно. Дехто вже починає сердитися, мовляв, навіщо товкти воду в ступі, це ж елементарне правило кожної культурної людини. Втім, те, що сьогодні видається відомою і звичною гігієнічною нормою, колись вважалося сумнівним новаторством. І лікар, який уперше висунув гіпотезу про важливість миття та дезінфекції рук, за життя не отримав лаврів.
Ігнац Філіп Земмельвейс народився 1 липня 1818 року у західній частині нинішньої угорської столиці — Буді, що колись була окремим містом. Він був 5–ою дитиною з 10, що росли у сімействі бакалійника Юзефа Земмельвейса та його дружини Терези Мюллер. Родина була заможною, тож хлопець мав змогу отримати добру освіту. Спочатку він вирішив вивчати право, вступив у Віденський університет восени 1837–го саме на цю спеціальність. Однак вже наступного року вирішив перейти на медичний факультет.
У 1844–му молодий лікар отримав ступінь доктора медицини, він спеціалізувався на хірургії та акушерстві. Його вчителями були відомий австрійський патолог, політик та філософ Карл фон Рокитанський, чеський професор–медик, дерматолог Йосиф Шкода та засновник Віденської дерматологічної школи Фердинанд фон Гебра.
У 1846–850 роках Земмельвейс працював у Відні в пологовому будинку. Намагаючись зрозуміти причини виникнення сепсису у породіль, він припустив, що інфекцію можуть переносити медики, які приходять консультувати вагітних з інфекційного та патологоанатомічного відділень. Небайдужому лікарю не давав спокою той факт, що рівень материнської смертності в його клініці був значно вищим, ніж під час домашніх пологів, які приймали акушерки (16% у порівнянні з 7%).
Небайдужому лікарю не давав спокою той факт, що рівень материнської смертності в його клініці був значно вищим, ніж під час домашніх пологів.
Ігнац Земмельвейс зауважив, що його колеги часто приймали пологи безпосередньо після проведення розтинів, й висунув теорію, що вони приносили на руках «трупні частинки» (патогенні мікроорганізми, які можуть спричиняти інфекції). Руки перед тим, як іти до вагітних, лікарі та студенти не мили, а просто витирали рушником. У той час як акушерки, що надавали допомогу породіллям у домашніх умовах, не проводили жодних хірургічних втручань чи розтинів, тому ризики інфікування були меншими.
Земмельвейс зобов'язав персонал лікарні перед маніпуляціями з вагітними і породіллями мити руки та занурювати їх у розчин хлорного вапна. Як наслідок — рівень смертності в пологовому будинку знизився до 2%, а після того, як дослідник почав стерилізувати медичні інструменти, показник впав до 1%. Це було першим доказом того, що завдяки дотриманню санітарно–гігієнічних вимог можна запобігти поширенню інфекційних хвороб.
Наукову публікацію назвали доносом
Теорія Земмельвейса не одразу була належно оцінена. Ба більше — лікарі підіймали винахідника на глум, зневажали його та різко критикували. Окрім того, директор клініки заборонив публікувати статистику зменшення смертності після впровадження стерилізації. Керівництво медичного закладу навіть заявило, що вважатиме оприлюднення цієї інформації доносом, який паплюжить репутацію колективу.
Ідеї Земмельвейса не те що не визнавали — тодішні медики ненавиділи професора. Вони, наприклад, зацькували його колегу лікаря Густава Міхаеліса, який одним із перших застосував на практиці методику знезараження рук та інструментів і домігся зниження смертності серед своїх пацієнток. Але незабаром послідовник новатора наклав на себе руки, зрозумівши, що змінити думку лікарської спільноти не зможе.
Трагічною була доля й самого вченого. Зміна кількох місць роботи, життя в атмосфері осуду призвели до погіршення його здоров'я. Намагався продовжувати працювати, але публікація наукового дослідження про дитячу лихоманку також не отримала визнання. Занедужавши, Земмельвейс звернувся по допомогу до свого терапевта Яноша Баласса. А той… офіційно скерував вченого у психіатричну лікарню.
Професор усвідомлював, що не є душевнохворим, що це — помилковий діагноз. Однак його вчитель Фердинанд Ріттер фон Гебра обманом заманив колегу до божевільні в Деблінгу під Віднем. Опинившись у палаті, той зрозумів, що потрапив у пастку, і спробував утекти, проте співробітники закладу непокірного пацієнта побили й одягли на нього гамівну сорочку. «Лікували» Земмельвейса проносним і обливанням холодною водою.
Помер він від сепсису, від якого колись старався врятувати жінок–породіль, у віці 47 років. Попри те, що Земмельвейс був першим лікарем, який експериментально продемонстрував, що миття рук може запобігти зараженню інфекціями, його теорія була підтримана лише після того, як учені Пастер, Кох та Лістер висунули більше доказів теорії мікробіологічного походження хвороб та ефективності антисептичних методів у медицині.
