Дитина ж дізнається про свою доброту, працьовитість, старанність саме від рідних.
Хвалю… Хваліть!
Цього тижня 18–літній син надіслав на мій телефон фото нашої кухні. Усі кружки на гачечках перевісив так, щоб дивилися в один бік. Дописав, що і це, й інше поскладене має бути в досконалості. Так хотілося поцікавитися, а що там із пакетиками з–під чипсів у його кімнаті, натомість відіслала смайлик з емоцією гордощів
Відтоді, як син подорослішав, я багато дізналася про те, як живити в дітях ініціативність. З того, що прочитала й переосмислила, зробила висновок: потрібно добре думати навіть над тим, як хвалиш. Приміром, такі форми, як «Ну нарешті в тебе все вийшло!» або «Куди краще, ніж минулого разу», зовсім не годяться. По суті, це не визнання старань дитини, а щось переполовинене. Про малоцінні «Ти у мене молодець», «Ти найкращий» я вже писала. Психологи також відраджують батьків вживати «Я знала, що ти справишся»: дитина хвилювалася, наприклад, на змаганнях виклалася «на всі сто», а тут мама підкреслює, що усе ж було відомо. Нібито це дар з небес. То як треба?
«Мам, подивися, що у мене вийшло?» — малий Ромаш підсовує мені «картину» з кривульками. Старшим дітям у їхньому ранньому дитинстві я казала: «Прекрасно. Давай причепим магнітиком на холодильник». Тепер я знаю, що найкорисніше для малого почути так званий «описовий» відгук: «Я бачу два кружечки, а тут щось так цікаво ти закрутив». Від таких начебто звичайних слів син справді радіє і щось мені ще пояснює, а тоді додає, що треба причепити на холодильник… Донька після концерту у школі схвильовано чекає моєї реакції на свій виступ. Вона збилася посеред мелодії. (А за день до того не послухалася, коли я радила сісти і програти її кілька разів). Сказала, шкодуючи її через пережите: «Мені сподобалося, що після помилки ти зібралася і змусила себе грати далі. Це сила волі». Вона задоволено хитнула головою. А мені так хотілося ще щось докинути про той непослух. На диво, за деякий час від неї почула: «Таки ти була права, треба було тоді пограти».
Схвалення батьками найкращого, що є в дитині, надовго потрапляє в її емоційне сховище й підживлює у моменти сумнівів чи зневіри.
Наша реакція на вчинки дітей лягає у канву їхнього досвіду. В книзі Адель Фабер і Елейн Мазліш про грамотне спілкування з дітьми, котрою зачитуюся останнім часом, я знайшла таке: «День за днем з наших описів діти дізнаються про свої сильні сторони. Дитина відкриває для себе, що може тримати увагу глядацької зали, бути пунктуальною й продемонструвати силу волі». Мама й тато, дорослі й авторитетні, показують, що вона має чим пишатися. Завдяки цьому навчається вірити у себе.
Схвалення батьками найкращого, що є в дитині, надовго потрапляє в її емоційне сховище й підживлює у моменти сумнівів чи зневіри.
Тож виходить, що наше добре слово має надзвичайну цінність, а раз так, то й ми мусимо його зважити, перш ніж висловитися. Знайти маленьке хороше зрушення, навіть коли воно мікроскопічно маленьке. Психологи радять батькам тренуватися описувати вголос те хороше, що вони побачили у діях підлітків. Дитині, яка підняла половину розкиданих олівців, корисно почути саме таке: «Ти позбирав частину олівців. Яка ж чистенька тепер кімната у цьому куточку».
Серед наполегливих рекомендацій татам і мамам — аналізуйте, які риси вдачі подобаються вам у малюку, не скупіться на вдячні слова. «Доброму жити на світі веселіше», — співає кіт Леопольд з мультика. Дитина ж дізнається про свою доброту, працьовитість, старанність саме від рідних дорослих.
Маєте що додати чи заперечити? Пишіть на наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
Оксана КОВАЛЕНКО,
мама
