Прибиральниця Зіна померла від коронавірусу і… ожила

…що інформаційна істерія з пандемією призводить іноді до анекдотичних випадків

Поділюся курйозною історією від знайомої жінки, яку почув, стоячи у черзі в аптеці. Ця пані стверджує, що подія цілком реальна, а вона — ​безпосередній учасник та свідок.

— Моя подруга Зіна до пенсії працювала в соцзабезі. Їх називають «добрими ангелами» — ​соціальних працівників. Вони допомагають самотнім людям. Робота непроста, бо важко вгодити підопічним, які часто бувають примхливими та дратівливими. Тому тільки стукнуло 60 літ, жінка вийшла на заслужений відпочинок, — ​розпочала моя співрозмовниця. — ​Але ще мала силу та енергію. Якось їй вдалося влаштуватися в одну солідну державну установу прибиральницею. Обов’язків небагато, а мінімалку отримувала. Суттєва добавка до пенсії. Подруга не могла натішитися своєю новою роботою. Але в тій конторі завівся той клятий коронавірус. Спершу в одного працівника. Їм усім відразу зробили тести й сказали, що Зіна інфікована. А потім таке почалося…

Жінка ледве стримує сміх і продовжує розповідь. Її подругу забирала не наша «швидка». Приїхали медики із Луцька. Спеціальна бригада, машина з мигалками. Лікарі одягнені як космонавти — ​у скафандрах. Сусіди боялися навіть із хати вийти, тільки виглядали через вікна. Забрали хвору у відділення в Боголюби.

Приїхали медики із Луцька. Спеціальна бригада, машина з мигалками. Лікарі одягнені як космонавти — ​у скафандрах. Сусіди боялися навіть з хати вийти, тільки виглядали через вікна.

— А через кілька днів пізно ввечері мені переказали, що Зіну привезли додому, померла від коронавірусу й завтра раненько будуть хоронити. Я ж чула, що на такий похорон нікого з чужих не пускають, лише найближчу родину. Думаю, я також не чужа, піду попрощаюся зі шкільною подругою, десять літ за однією партою просиділи. То ж не виженуть мене. Одягаю захисну маску, дощовик, рукавички. Дочка ще дала бахіли на ноги. Вирвала на клумбі 4 тюльпани й пішла на сусідню вулицю. І справді, дивлюся, а в їхній хаті світиться. Але у дворі немає нікого. Що зробиш, бояться люди загадкового вірусу. Така добра людина була. А тепер навіть ніхто не прийшов попрощатися. Уявіть собі картину: я з квітами заходжу до них у хату, а там… за столом уся родина святкує повернення Зіни з лікарні — ​два тести негативні, вона весела й здорова. Тільки два тижні треба посидіти вдома, а тоді вийде на свою роботу. Сподіваюся, буде жити до 100 літ, — ​завершила історію моя знайома.

…як єврей Піня допоміг Хрущову

З–поміж прочитаних художніх книг хотів би поділитися враженнями від оповідання Володимира Винниченка «Талісман». Твір уперше опублікований у 1915 році російською мовою в Москві у збірнику «Чтец–декламатор». Сюжет парадоксальний. У тюрмі політичні каторжани: більшовики, есери, анархісти після палких партійних суперечок не змогли між собою домовитися й старостою обирають найменшого і найслабшого — ​єврея Піню. Перед цим над ним збиткувалися та насміхалися. Але сімдесят в’язнів проголосували за нового керівника. І як пише Винниченко: «Ми мали диво, як у казках, коли миршавий, забитий, занехаяний усіма Іванко–дурник раптом дістає звідкись талісман і робиться знаменитим богатирем». Він стає турботливим та досить умілим старостою і вправно налагоджує камерне життя і тюремний побут. Цим завойовує повагу в’язнів.

З такою ситуацією ніяк не може змиритися анархіст Залєтаєв, котрий обурюється, що «якийсь вишкребок може панувати над усіма. І то тільки через те, що йому дали владу. О, раби нікчемні, загіпнотизували себе словом і задоволені».

Але Іванко–дурник не став самодуром. Влада не зіпсувала його. Він відчув свою відповідальність за співкамерників. Упосліджений колись Піня показав бійцівський характер у критичній ситуації, коли каторжани готували втечу й вирили підкоп. Комусь потрібно було відважитися йти першим — ​на вірну смерть. Прорити вихід на поверхню і напасти на вартового. Революціонер, якому випав жереб, здрейфив. І тоді староста заявив: раз він командир, то піде. Піню охоронці забили прикладами, але решта втекли.

А ще оповідання «Талісман» цікаве тим, що воно вплинуло на світову історію. Колись літературознавець Володимир Панченко оприлюднив такий факт. У 1956 році після ХХ з’їзду Комуністичної партії Микиту Хрущова запитали: як він наважився виголосити знамениту доповідь і розвінчати культ особи Сталіна. Адже був величезний ризик, як це сприймуть інші керівники, зарубіжні гості і вся країна. І тоді Микита Сергійович детально розповів історію, прочитану ще в юності у книзі «Чтец–декламатор». Оскільки обрали першим, то зобов’язаний був сказати правду, подолавши смертельний страх, чого б це йому не коштувало. Головний герой Винниченка став для нього на все життя зразком для наслідування. Хрущов навіть називав себе «маленьким Пінею».

Це яскравий приклад впливу літератури на політику. Мені цікаво, які книги читали і чи взагалі щось читали нинішні можновладці? Що сформувало їхній світогляд та моральні цінності? Прикро усвідомлювати, але Україна швидкими темпами стає Малоросією. Обрана громадянами влада популістів успішно привела нас навіть не до кризи, а до межі виживання. Невже попереду «лихие 1990–тые», а країною керуватимуть якісь вишкребки? Зате вони майстерно вміють розповідати зі сцени анекдоти. Тільки тепер щось нікому не смішно.