Коли втомиться залізо обточувати, пан Іван оздоблює ікони.
«От би років до триста пожити, ще б багато всього змайстрував»
Здобутки Івана Тусюка із села Краска Ратнівського району — шість тракторів, електростанція та ще купа всякої всячини
Його дід був хорошим музикантом, батько також умів грати, а ось Іван — ні. Та прізвисько «Музикант» залишилося від діда в спадок. Тільки він виграє не на музичних інструментах, а на… залізі.
Той же дід умів не лише грати, а й був прекрасним столяром, ковалем, навіть велосипед дерев’яний колись змайстрував і гордо ним їздив селом. Він і онука привчав до ремесла, приказуючи: «Мою науку, Йване, за плечима не носити». Але Іван, видно, носив її в душі. Бо коли виріс, потягся до заліза. Тож тепер він будь–що змайструє, виточить, викує, зліпить, примудрує. А як загориться роботою, то й про сон забуває. Коли втомиться залізо обточувати, то переходить до зовсім іншого — оздоблює ікони.
На подвір’ї Івана та Ніни Тусюків гарно, чистенько. Привертають увагу господарські будівлі, й одразу дивуєшся: навіщо стільки, що вони там тримають? А ще в очі здалеку впадає якась вишка, що піднялася вгору на метрів десять. Виявляється, це вітряк — власна електростанція.
— У мене була менша вишка на 12 вольт, — говорить Іван Якович. — Раніше часто вимикали струм, а в нашій хаті завжди світло було. Адже лампочки світилися від мого вітряка. Проте електрообладнання працювати не могло. Тож тепер роблю вітряк, який би видавав струм напругою у 220 вольт.
В одному з приміщень в Івана майстерня. Тут його фрезерувальний верстат, змайстрований власноруч. Показує чоловік і свердлильне, зварювальне саморобне обладнання тощо. Далі — гаражі. В одному з них — трактор, виготовлений самотужки.
У Івана Яковича своя кузня і горно, де може викувати будь-яку необхідну деталь.
— Перший я зробив, коли прийшов з армії, але з кожним роком його вдосконалював. Далі пішов другий, третій, четвертий, п’ятий, шостий, — перераховує Іван Якович. — Один трактор у мене заводський, можна сказати. Хоча я його підводою додому привіз. Усі запчастини були окремо. Складав його років два. Увесь інвентар до нього саморобний маю. У мене сівалка на одній швидкості висіває 86 зернин, а на другій — 103.
А вже в іншому гаражі стоїть щось схоже на комбайн.
Іванові Тусюку й трактор зробити під силу.
— То я з молотарки його зробив, — пояснив Іван Якович. — Основа молотарки, все інше — то моя робота. А ще виготовляю трактор із газорегуляторною установкою. Він буде працювати не на солярці, а на дровах чи торфі.
У Івана Яковича своя кузня і горно, де може викувати будь–яку необхідну деталь. Є у чоловіка свій млин, віялка, навіть пилорама, яка працює за допомогою трактора. У нього, здається, є все, що потрібно сільській людині для праці, і що тільки можна придумати й створити вдома своїми руками. Та, виявляється, ще не все.
Хотів зробити ферментатор, щоб топити в хаті не газом, а всім непотребом: гноєм, сміттям. Проте не знаю, чи вистачить часу, бо треба закінчити те, що роблю зараз. От би років до триста пожити, ще багато всього змайстрував би…
Валентина БОРЗОВЕЦЬ.
