Бізнесмен Василь Туриашвілі вирощує бройлерів, яблука і… доброчинність

«Пощастило звиняченцям із меценатом», — ​кажуть люди, які знають, що без благодійної допомоги бізнесмена в селі не відбувається жодного ремонту на об’єктах соціальної сфери. Василь Георгійович не відмовляє, коли потрібно придбати, скажімо, сценічні костюми для учасників художньої самодіяльності, жертвує кошти, якщо йдеться про здоров’я звиняченців. «Щоб відрекомендувати Василя Туриашвілі як керівника та благодійника, ніяких слів не вистачить. Він порядний, чесний, врівноважений і людяний», — ​розповіла звиняченський сільський голова Тетяна Панасюк.

Особливу цікавість до його особи спровокували громадські слухання, які відбулися в селі у січні цього року. Чи ж справді, як стверджували окремі жіночки, підприємство настільки утаємничене, що особливо журналістам зась побувати на ньому? Ні ж бо! Домовитися про своєрідну екскурсію в «Астрі» з її керівником Василем Туриашвілі було зовсім легко. На її території остаточно зрозуміла, чому такими суворими є санітарні вимоги навіть до її працівників і чому «Астру» вітчизняні й зарубіжні партнери називають взірцевим вирощувальником вибагливих до догляду бройлерів.

У бізнессфері — ​30 років

Василь Туриашвілі народився і виріс у Луцьку. Вищу освіту здобув за фахом «Економіка підприємства» у Львівській політехніці. Цьогоріч виповнюється 30 літ, відколи розпочав шлях до великого бізнесу товарознавцем в одному з торговельно-закупівельних кооперативів Волині. Невдовзі більшість із них реформувалася в малі підприємтва. Такі пертурбації передували й утворенню ТзОВ «Астра».

 Визначаючись зі сферою виробництва, засновник розумів: ризик є в кожній новій справі. Ведення птахівництва вимагає неабиякої ретельності. Вдома ж бо господині трясуться над виводками, мало не з ложок поять і годують кожне курчатко! А на птахофермі їх тисячі, за кожним не вгледиш!

З чого починав? Потрібне було приміщення. Спеціально його не шукав. Цікавився тими, що продавалися. Так і натрапив на знищену часом і розікрадену кимось тваринницьку ферму в Звинячому.

Заплановане на папері реалізовував довго. Виготовляв потрібну документацію, виконував усі вимоги, отримував необхідні дозволи, тим часом сам вивчав нюанси обраної справи й шукав професіоналів, які б зналися не лише на закупівлі й догляді курчат та курей, а й на спеціальному обладнанні, комунікаціях для пернатих, кормах і вітамінах для них…

Схоже, не поспішав, аби довести все до ладу настільки, щоб і комар носа не підточив. Аж через чотири роки в першому курнику оселилися 25 тисяч курчаток.

— Хіба не можна було більше, аби швидко надолужити час, згаяний на будівництво? — ​запитую. Але, очевидно, цей керівник не поважає поспіху, а запорукою успіху вважає вміння знайти золоту середину і вчитися на помилках.

— Потому ще протягом чотирьох років облаштовували три більших курники. Досвід будівництва вже був, тому й промахів припустився менше, — ​усміхаючись, згадував Василь Георгійович.

— Чи ж важко працювати в них людям? — ​цікавлюся.

— А нехай вони вам самі й розкажуть, — ​привітно запрошує в «Астру».

Екскурсія від Людмили

На птахоферму їду з чудовою компаньйонкою — ​ветеринарною лікаркою ТзОВ «Астра» Людмилою Татушко. Пані Людмилі лише 25, і їй, як сама вважає, дуже пощастило з роботою після закінчення Львівського національного університету ветеринарної медицини та біотехнологій імені Степана Гжицького.

 В «Астру» поспішає щодня з Луцька. Розказує, що праця в птахівниках є цілодобовою. У них позмінно працюють оператори механізованих ферм Олександр Гороть, Олександр Шаваров, Олег Шульгач, подружжя Світлани і Володимира Казмірчуків, Сергій Білан, Людмила Сліпченко. До слова, Олександр Гороть разом із Василем Туриашвілі починав будувати ферму. З перших днів її завідувачкою є Тетяна Петрівна Татушко — ​мама Людмили.

Роззиратися з цікавістю починаю ще біля воріт. Найперше проходимо санпропускник. На територію не зайде жоден працівник, поки не прийме душ, не перевдягнеться і не перевзується у спеціальний одяг та взуття. На невеличкій кухні можна випити чаю і перекусити. На зміні якраз були два Сашки — ​Шаваров і Гороть. Після того, як із Людмилою Василівною пройшли спецкилимок (я – в бахілах і халаті), котрийсь із чоловіків не погонорився в ту ж мить протерти підлогу шваброю з мийним засобом.

На чисто виметеному подвір’ї водій фури в спецкостюмі якраз відвантажував корм. Розмовляв охоче, відрекомендувавшись Іваном Петриком із Золочева. До астрівських суворих правил звик і не намагається порушувати їх.

У курниках оператори мають бути пильними біля комп’ютерів. Їх монітори постійно показують температуру повітря на вулиці й у приміщенні, вологість, вентиляційні дані та кількість споживання води їхніми підопічними. Інформацію ретельно вносять у журнал. Про будь-яку похибку теж сповіщають комп’ютери. 

— ​Бачите, як гарно хрумають корм і п’ють водичку. В перші дні, коли завезеній малечі ще важко спинатися на лапки, їхню їжу розсипаємо на розстеленому папері, — ​розказувала Людмила Василівна, почуваючись у своїй професійній царині так упевнено, наче риба у воді.

Своїх підопічних вона називає цвіріньчиками. На її очах курчата стають дорослими протягом 45 днів. Угодованим курам стає тіснувато, але й до прогулянок вони робляться лінивими. Питаю: «Чи не страшно бути відповідальною за майже мільйонне куряче царство, яке протягом року вирощується в курниках?»

— Та ні, — ​запевняє молода ветлікарка. Мені ж подумалося, що здобутими в «Астрі» фаховими навиками пані Людмила заткне за пояс і досвідченого колегу.

Чи великим є падіж? 3–5 відсотків від загальної кількості вважаються нормою. Для цього є спеціальні холодильні камери, вміст яких періодично вивозиться на утилізацію. Послід із курників забирають фермери, за вчасне викачування й вивіз гноївки відповідає ТзОВ, із яким теж укладено договір.

Курей в «Астру» привозять і забирають звідти живими. З курників їх виловлює спеціальна бригада. Роблять це вночі, коли птаство сонне і не тривожиться.

Росте сад із легкої руки директора

Як і в кожного бізнесмена, у Василя Туриашвілі є свої задуми. У Звинячому він планує розширити птахоферму ще трьома курниками, добудувати склад соломи і приміщення для обслуговуючого персоналу. Каже, що потужність ферми залишиться незмінною, тобто у пташниках буде не більше мільйона курей. Мовляв, сьогодні є тенденція вирощувати їх без антибіотиків, тож слід зменшити густоту посадки.

 У планах керівника передбачено пиловловлюючі системи, заходи щодо зниження рівня шумів, благоустрій та озеленення.

— Щодо санітарно-екологічних дозволів, то за них узяли на себе відповідальність усі необхідні служби, інститути, які видавали погодження. Невиконання вимог передбачає великі штрафи, — ​наголосив пан Василь.

Нові технології вимагають іти в ногу з часом, тому Василь Туриашвілі цікавиться новинами птахівництва, буває на всеукраїнських і міжнародних конференціях, куди його часто запрошують для обміну вагомим досвідом.

...А шість років тому у Верхівці Луцького району Василь Георгійович посадив яблуневий сад на 12 гектарах землі, яку орендує в тамтешньої громади. Деревця доглядає за новими технологіями. Наразі вирощує фрукти сорту Голден ділішес — ​золотобокі, соковиті й смачні. Розжився й червонобоким наливним Чемпіоном.

— Ніколи не задумувався, що догляд за садом потребує такої копіткої праці. Скажімо, дерево потрібно формувати так, щоб яблука на ньому були приблизно однакового розміру й форми. Інакше їх не продаси вищим ґатунком. Над цим тепер і працюємо, — ​захоплено розповідає бізнесмен, не приховуючи, що отримує задоволення від справи і того, що знайшов себе у житті.

При цьому не забуває найголовнішого покликання — ​бути чоловіком, у якого слово не розходиться з ділом, доброчинцем, який не рахує своїх хороших справ, а примножує їх, людиною, з якою просто приємно поговорити, щоб повірити в її щирість.