Жінка родом із Старої Вижівки, із багатодітної сім’ї. Вона – майстер спорту України.
«Шию захисні маски, підтримую відеозв’язок з родиною і тривожусь за українців», – старовижівська спортсменка з Ломбардії
Раптова зупинка звичного життя спонукає нас до переосмислення багатьох речей. Не важливо, де ти живеш: у людей у різних країнах подібні страхи та сподівання. Особливо, коли світ кожного вміщається у чотирьох стінах. Антоніна Хлопук із Старої Вижівки зараз мешкає в Італії, яка в умовах пандемії стала просто безлюдною і помалу повертається до життя
Лікарні були переповнені, не вистачало персоналу та апаратів штучної вентиляції легень, медики стояли перед жорстоким вибором, кого рятувати. Італійці, які скептично ставилися до вимог сидіти вдома, зрозуміли усю серйозність ситуації. Порожніми вулицями їздили поліцейські автомобілі, з них через гучномовець лунали заклики залишатися вдома. Цю картину спостерігала Антоніна Хлопук в Ломбардії – це регіон на півночі Італії, який найбільше постраждав від COVID-19.
«На вулицях стояла дуже важка тиша»
– Карантин увели із 23-го лютого, – розповідає землячка. – Почали із закриття садочків, шкіл, інститутів… Італія є демократичною країною, а отже введення карантину було поступовим. Це призвело до швидкого поширення пандемії, бо люди продовжували ходити на роботу. Брак матеріалів індивідуального захисту зіграв велику роль, адже ніхто до такого не був готовим. Після проведення медичної реформи більшість лікарень стали приватними. Не вистачало захисних матеріалів для медпрацівників, мало місць у реанімаційних відділеннях, а ще брак апаратів штучного дихання. Тестували тих, хто вже мав температуру, а на інших не вистачало ні часу, ні матеріалу. Та й, в першу чергу, лікували людей молодшого віку, а потім старшого. Дуже важка ситуація складалася і з похованням померлих: морги були переповнені, виникали великі черги (до трьох тижнів) на кремацію.
Антоніна Хлопук каже, щоби вийти з дому, необхідно було скачати з сайту Міністерства внутрішніх справ документ і заповнити його, вказавши причину. Патрулі поліції ретельно все перевіряли.
– Країна, місто, дороги, площі — все було порожнє. Стояла дуже важка тиша, і це дуже сумно, — описує атмосферу жінка. – Мілан – одне із найбільших міст Італії. Це центр економіки та культури – мода, міжнародні ярмарки, театри, музеї, концерти… Вулиці та площі були наповнені життям із ранку до пізньої ночі. Та із лютого це все стало неможливе… Відчинені були лише продовольчі магазини, аптеки, кіоски по продажі цигарок чи газет. Чимало хто втратив роботу, багатьох поставили на біржу праці. Але держава всім, хто потерпів від Covid, надає допомогу 600 € на місяць. Хто має низькі сімейні доходи, міська влада надає бонус 150 € або 350 €, у залежності від кількості складу сім’ї. Звичайно, що не обходиться без паніки, бо люди скрізь люди.
«Читаю багато літератури, займаюся гімнастикою, готую смачні страви»
– Чим відволікаюсь на карантині? – говорить Антоніна Миколаївна. – Шию захисні маски для організацій, які надають соціальні послуги біженцям, інвалідам, сиротам. Читаю багато літератури для підвищення кваліфікації. Займаюся гімнастикою. Готую смачні страви, які із задоволенням з’їдаю. Підтримую відеозв’язок із родиною, друзями, бо тоді складається враження, що був у когось у гостях. Тривожать мене дуже новини з України.
– Країна, місто, дороги, площі — все було порожнє. Стояла дуже важка тиша, і це дуже сумно, — описує атмосферу жінка.
Медична система в Італії є державною, але останнім часом все більше та більше її підштовхують до приватної. Майже всі приватні структури надають послуги державній санітарній системі, але по іншій ціні. Наведу приклад: у листопаді, минулого року, мені потрібно було записатися на прийом до ортопедиста. Спочатку я звернулася до сімейного лікаря, щоб виписав направлення, потім зателефонувала до потрібного мені спеціаліста. У державній поліклініці було місце на грудень 2020-го за ціною 35 €. У приватній, тій, що співпрацює із державною санітарною системою, мене записали через 10 днів за 60 €. Виявляється, що до того ж самого лікаря, але приватно, можна було прийти на наступний день: 20 хвилин огляду вартували 150 €. До стоматолога теж ходжу лише приватного, бо до державної структури можна чекати роками.
Майстер спорту з веслування на байдарках та каное, масажистка, швачка – різні професії їй під силу
Жінка родом із Старої Вижівки, із багатодітної сім’ї. Вона – майстер спорту України.
– Мої батьки Микола Лазорович та Серафима Максимівна є корінними жителями, обоє виросли сиротами, – розповідає Антоніна Хлопук. – Татові 90 років, мамі – 86. У нашому селищі – то найстаріша подружня пара. 65 років разом! Батько – капітан міліції у відставці, начальник карного розшуку, матір працювала телефоністкою, і коли їй дзвонили, щоб зв’язатися з іншим містом, вона включалася і казала: «Шоста слухає».
У нашому селищі – то найстаріша подружня пара. 65 років разом!
Антоніна Миколаївна 10-11-ий клас закінчувала у спортивному інтернаті у Луцьку. Після школи, не вступивши до вузу, працювала швачкою-мотористкою на фабриці «Чайка» у рідному селищі. Не ставши студенткою і наступного року, поїхала вчитися, куди порадила їй мама, на Закарпаття у місто Хуст на кравчиню. Після трьох років навчання і двох років праці, любов до спорту перемогла і вона повернулася до Луцька займатися веслуванням.
– Життя так повертає, що я подорожую тільки по відкритій території Шенген, – розповідає жінка. – В Італії мною зацікавився один спортивний клуб і я отримала запрошення на роботу спочатку як спортсмен, а пізніше як тренер. Попутно навчалася в Італійській Академії Шіатсу До та Італійській школі масажу. У 2008 році мій клуб припинив свою діяльність, довелося працювати продавцем в магазині телефонів, швачкою на телебаченні та у різних брендах моди, займатися масажами. Неочікувано отримала запрошення працювати інструктором по гімнастиці із пенсіонерами. Так от, до карантину я приватно робила масажі, а працювала як викладач гімнастики для людей похилого віку. З поширенням пандемії втратила роботу і знаю, що ці служби в цьому навчальному році не відкриють. Страшно? За себе ні, більше боюсь за рідних. Де черпаю позитив? У спілкуванні із друзями та рідними.
Лікарі дуже втомлюються, тому люди зі своїх будинків аплодують їм, аби підтримати. Не доведи, Боже, такого на Україні.
І в Італію, і в Україну прийшла весна. Після вранішнього дощу на небі встає веселка – як символ надії… І не тільки для нас. Для усього світу.
