«Без Анни, можливо, я не досяг би того, чого досяг. Вона давала мені так багато серця, так багато духу»

Навчила суворого військового ніжності

На службі та війні французький лідер був гордовитим, різким, строгим, іноді навіть жорстоким. З молодих літ йому судилося пройти чимало випробувань, котрі зробили таким його характер. Син збіднілого дворянина Анрі де Голля, якого батьки спочатку віддали в паризький єзуїтський коледж, мріяв про іншу кар’єру. І в серпні 1909 року у спеціальній військовій школі Сен-Сір з’являється новий курсант, прозваний за високий зріст «двометровим Шарлем». Закінчивши знаменитий заклад у званні молодшого лейтенанта, де Голль послідовно йшов до звання бригадного генерала.

Учасник Першої світової війни, двічі орденоносець, тричі поранений, майбутній президент у лютому 1916 року під Верденом (Франція) потрапляє в німецький полон. За 32 місяці він пройшов шість в’язниць і здійснив п’ять безуспішних спроб втечі, зазнав чимало страждань, що не могло не позначитися на його вдачі.

Після повернення з Польщі, де викладав теорію тактики і навіть воював у війську Польському проти Червоної Армії, в 1921-му де Голль одружується з 21-літньою дочкою власника кондитерської Івонною Вандру, згодом у них народжується син. Це був початок прекрасного періоду життя де Голля. Незабаром він удруге стає батьком. Працює викладачем вищої військової школи, стрімко набуває популярності видатного діяча та теоретика.

І ось за два роки до того, як глава родини одержить звання підполковника, його дружина народжує третю дитину. З цього моменту мужній, непохитний Шарль зі сталевим поглядом відкриє іншого себе — ​люблячого та м’якого.

Справа в тому, що в дівчинки діагностували синдромом Дауна. На той час старшим двом дітям — ​Філіпу та Елізабет — ​було 6 і 3 рочки відповідно. Вони не були обділені увагою, піклуванням, зростали в теплі й добрі. Але саме наймолодша донечка, яку назвали Анною, зайняла особливе місце в серці батька. Лікарі відразу попередили, що вона ніколи не навчиться говорити зв’язними реченнями, не зможе без сторонньої допомоги їсти, ходити, через слабкий зір їй навіть у будинку загрожує небезпека.

Він боровся за її повноцінне життя, вона ж навчила його бути ніжним, м’яким і людяним, надихаючи водночас на подальші успіхи.

Коли немовляті виповнився рік, в одному з листів своєму другові Івонна де Голль написала: «Ми б пожертвували всім: багатством, амбіціями, удачею, — якби це допомогло здоров’ю Анни».

Так, уже на той час глава сімейства — ​секретар Вищої військової ради постійного комітету національної оборони Франції — ​міг похвалитися своїми досягненнями. Але, незважаючи на велику зайнятість, чоловік удома, знявши мундир, відразу поспішав до маленької, годинами проводив із нею час.

Покоївка, яка працювала в родині, пізніше розповідала, як де Голль, повернувшись зі служби, немов дитя повзав на колінах по кімнаті, граючись із донькою, наспівуючи: «Ви прекрасні, мадемуазель…».

Кожного дня, навіть якщо потрібно було за 140 кілометрів добиратися додому, генерал знаходив можливість, щоб побути з дівчинкою. Він боровся за її повноцінне життя, вона ж навчила його бути ніжним, м’яким і людяним, надихаючи водночас на подальші успіхи.

«Ця дитина була ще й милістю для мене…»

Шарль де Голль згодом сам зізнається, що якби не Анна, він би не мав усіх своїх звань. Ця дівчинка якимсь чином давала йому сили, притягуючи до себе, наче магніт.

Крістін Клер, дослідник історії сім’ї французького лідера, записала спогади: «Де Голль саджав дитину на коліна, а вона щипала і дряпала його щоки, залишаючи на них червоні мітки. Він же нескінченно терпляче — ​так, як ніколи не поводився ні зі старшим сином Філіпом, ні з середньою Елізабет, — ​наспівував їй чи дитячу пісеньку, чи то військовий марш. Як тільки чув крик Анни, відразу ж відкладав справи, про що б не йшлося, поспішав до неї, брав на руки, заколисував і наспівував. На рубежі сорокаріччя Шарль став іншою людиною».

І у своїх мемуарах Шарль де Голль зазначав: «Ця дитина була ще й милістю для мене, вона допомагала мені триматися вище людських зривів, дивитися на них іншими очима».

І у своїх мемуарах Шарль де Голль зазначав: «Ця дитина була ще й милістю для мене, вона допомагала мені триматися вище людських зривів, дивитися на них іншими очима». 

Залізні нерви стали у пригоді генералу. У 1940-му Франція вступила у війну з Німеччиною і дуже швидко капітулювала. 18 червня того ж року Шарль де Голль звернувся по радіо до співвітчизників із закликом продовжувати боротьбу з нацистами. Так було покладено початок опору, а сам де Голль очолив об’єднані сили «Вільна Франція». У розпал Другої світової після чергового танкового бою генерал ділився з полковим священником своїми думками про найсокровенніше: «Повірте, для батька це дуже велике випробування, але для мене це ще й справжнє благословення. Ця дитина — ​моя радість. Анна допомогла мені піднятися і над славою, і над невдачами, навчила бути вище обставин».

У 1943 році де Голль заснував Французький комітет національного визволення, а в 1945-му став главою уряду. Тоді ж його дружина Івонна заснувала фонд імені Анни де Голль для допомоги дітям із синдромом Дауна.

Коли їхній улюблениці виповнилося 20, вона захворіла на грип, який дав ускладнення, і померла. На похороні дочки генерал сказав своєму другові: «В цій дівчинці було щось особливе і привабливе, і я завжди думав, що якби вона не була такою, якою була, вона стала б кимось видатним».

Прощаючись зі своєю особливою донечкою, з якою його єднав тонкий духовний зв’язок, він із гіркотою промовив: «Тепер вона стала такою, як усі».

Жан Лакутюр, автор біографічного тритомника про де Голля, передає слова, сказані генералом своєму лікарю: «Без Анни, можливо, я не досяг би того, чого досяг. Вона давала мені так багато серця, так багато духу». Тож сім’ям, у яких ростуть «сонячні» діти, є чому повчитися у Шарля де Голля, першого президента П’ятої республіки Франції.

Оксана КРАВЧЕНКО

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.