Війна закінчиться, коли остаточно поміняємо двоголових орлів на тризуби. І в телефонах, і в головах.
Путін дивиться в очі українським солдатам із… телефона
Чим переймався і з чого дивувався упродовж останнього часу заступник головного редактора «Газети Волинь» Василь УЛІЦЬКИЙ
…тим, як наші воїни рахують час до дембеля
Коли донька розповідає мені про ситуацію із коронавірусом у… Красноярську і просить нагадати, як українською буде «почки» чи «доширак», я розумію, що останні пів години вона провела не просто в інтернеті, а в «русском мірє», хай і віртуальному. Цей «мір» — і в онлайн–іграх, де впізнаються російські міста та символи, і в улюблених ютуб–каналах, ведучі яких, навіть будучи українцями, все одно сумлінно переводять гривні у рублі, щоб було зрозуміло для аудиторії 1/6 суходолу світу.
Якщо ще 30 років тому війна за мізки відбувалась через школу та кіно з телебаченням, то зараз — через інтернет та кіно з телебаченням. І одне, й інше в Україні — під контролем Росії. Добра половина новинних телеканалів у нас скуплена РФ через представників п’ятої колони, а з 250 найпопулярніших українських ютуб–каналів не назбирається і 10% україномовних. Це великий віртуальний світ, який живе за своїми законами.
Пропаганда та інформаційні спецоперації — давно уже набагато ефективніша зброя Росії, ніж танки. Це вже зрозуміли у світі. При Порошенкові з цим так–сяк намагались боротись. Не тільки тим, що забороняли російські фільми, а тим, що створювали пристойні свої, українські. Те саме стосується й інтернету. Нещодавно Володимир Зеленський сподобився-таки продовжити заборону на московські соціальні мережі «Вконтакте» та «Одноклассники». Але поки не буде української альтернативи у мережі, то заборони матимуть дуже обмежений ефект.
Не всі можуть взяти до рук автомат, щоб протистояти загарбнику. Але всі можуть зробити зусилля, щоб вибрати український інформаційний продукт, і це буде не гірший «постріл», ніж із «Града».
Як, наприклад, у разі з мобільним додатком для армії, за допомогою якого військовослужбовці стежать, скільки часу залишилось до дембеля. Неймовірно, але донедавна українські солдати користувались російським додатком, а багато хто й досі це робить! Фактично ворог міг і може не тільки стежити за кожним нашим воїном, а й впливати на нього психологічно, бо додаток містить багато іншої інформації — від новин до військових статутів. Лише протягом останнього часу українські ентузіасти створили власний мобільний додаток, який називається «Джура» і на який зараз активно переходять українці. Але продукт потребує доповнення, і кошти на нього волонтери продовжують збирати (потрібно ще понад 100 тисяч гривень).
Не всі можуть взяти до рук автомат, щоб протистояти загарбнику. Але всі можуть зробити зусилля, щоб вибрати український інформаційний продукт, і це буде не гірший «постріл», ніж із «Града». Якщо, звісно, нам ще є різниця — «в лесу родилась елочка» чи в «лісі–лісі темному»…
P. S. Для тих, хто хоче підтримати «Джуру», є окремий рахунок:
Рахунок у Приват Банку Фонд Мир і Ко: UA893052990000026002046808212
РНОКПП: 2995520235
Карта рахунку в Приват Банку Фонд Мир і Ко (керівник Мирослав Гай): 5169 3305 1985 2369
Примітка: На статутну діяльність.
P. P. S. Їхній «Доширак» — аналог нашої «Мівіни».
…заявою Ігоря Палиці
Народний депутат від Луцька і колишній голова Волинської обласної ради заявив в ефірі ток–шоу «Право на владу», що Україна позбулась частини своєї території через те, що її керівники нібито дослухались до наполегливих порад із за кордону. Палиця, зокрема, сказав: «Хто дав команду керівництву нашої країни відійти з Криму? Хто дав команду випустити Гіркіна зі Слов’янська? Ми не відкидаємо, що Росія — агресор. Агресор! Але комусь було вигідно показати, наскільки великий агресор, запустити його на нашу шахову дошку під назвою Україна, щоб показати, який він загарбник, щоб забрати всі ринки у нього в світі», — заявив Палиця.
Словом, винен клятий Захід, який отак усе хитро спланував… Я розглядаю цю заяву як частину кампанії з дискредитації наших західних союзників та відбілювання Росії.
Поки Дмитро Гордон спокійно бере інтерв’ю у вбивць, загарбників та зрадників, Андрій Деркач оприлюднює плівки, щоб показати, як США керує нами, нардеп від Луцька робить заяви, що Захід за рахунок України викидає Росію із ринків. З тієї ж парафії і слова пана Палиці про те, що треба відмовитись від співпраці з Міжнародним валютним фондом і не боятись дефолту.
Для чого це робиться — ясно. Все через те, що соратникові Ігоря Палиці Ігорю Коломойському стало незатишно в Європі та США, зокрема, через суд у Лондоні, який розглядає справу «ПриватБанку», а також розслідування в США щодо відмивання грошей. Нагадаю, ще в минулому році Коломойський заявив, що треба розвертатись у бік Росії, яка дасть нам 100 мільярдів, а «кров забудеться».
Тут хочеться нагадати 2010-й рік, коли Янукович зі своєю бандою заходились торгувати Україною. Тоді 236 депутатів проголосували за так звані «Харківські угоди», дозволивши російським війська перебувати в Криму до 2042-го в обмін на економічні «переваги». У числі депутатів, які проголосували «за», був і Ігор Палиця. І навряд чи до такого кроку, який заохочував московські апетити, його змушував хитрий Захід.
У числі депутатів, які проголосували «за», був і Ігор Палиця. І навряд чи до такого кроку, який заохочував московські апетити, його змушував хитрий Захід.
Тоді ж, до речі, інший Ігор — Гузь, будучи депутатом обласної ради, ініціював звернення обранців Волинської облради із засудженням «Харківських угод». Сьогодні Гузь — соратник Ігоря Палиці по депутатській групі «За майбутнє», а віднедавна — і по новоствореній однойменній партії на чолі з Палицею. Тепер майбутнє вони бачать однаково. З дефолтом і черговим розворотом до Росії?
…тим, що Україна стала головним постачальником замороженої чорниці до Китаю
Мав розкіш народитись у селі, навколо якого багато лісу, а значить і ягід. Фактично виростав «на чорницях».
У нас, у селі на Львівщині, якщо на запитання: «Куди йдеш?», відповідають: «По ягоди», уточнювати, по які саме, нема потреби. Бо просто «ягоди» кажуть лише на чорниці. Тим самим ніби підкреслюючи справжню цінність та значимість цих чудо–ягід.
…У ліс можна було заскочити на кільканадцять хвилин, щоб набрати пів літрову баночку свіжих чорниць на обов’язкові недільні вареники (найкрутіший делікатес дитинства!). А можна було іти «на ягоди» на цілий день — великою ватагою дорослих та дітей. А там обов’язково чекала ціла купа пригод. Когось загубили, хтось побачив отакенну зміюку чи вперся носом у ще більшого гриба, а дехто проревів цілу годину, бо несила вже була терпіти комарів. А потім — обід: білий хліб із маслом — чорними від чорниць руками під запаморочливий запах хвої. Не зрівняти з найкращими ресторанами!
Чорниці — справжня ягода–годувальниця. У радянські часи їх везли в місто на базар. Зараз можна й не везти — заготівельники самі знаходять збирачів. Але і вдома ця ягода годувала цілий рік. Шмат хліба з товстим шаром чорничного варення і парне молоко — майже щоденна вечеря не тільки для мене, а й, певно, тисяч селянських дітей тих часів. Сушені ягоди–чорниці були завжди. Зазвичай бабуся їх видавала, коли «крутило в животі». Тому «крутило» часто.
Зараз, уже живучи в місті, маю вибір найрізноманітніших смаколиків. Але чорниці і далі на першому місці. Склянка на день у сезон — обов’язкова. Ну, і не тільки для китайців морозимо — ціле відділення чорниць є й у власній морозильній камері. Виймаєш, бува, жменьку холодних, з памороззю ягід, і стає тепло. Бо не лише добре смакують, а й повертають у дитинство, воскрешаючи багато спогадів.
А лікарі неодмінно скажуть, що ще й додають сили! Їжте і згадуйте на здоров’я!
