Любов до України — її провина.
Супержінка з Волині, яка втекла з Сибіру, не вміла зупиняти велосипед...
У тісній камері Луцької тюрми їх було кілька десятків: голодні, вошиві, зневірені. Коли скрипів ключ у замку, відчинялися двері й конвоїр кидав на брудний бетон миску смердючих кишок, той, хто сильніше хотів вижити, першим кидався до несвіжих тельбухів. У цій зовсім нелюдській боротьбі часто перемагала одна юна волинянка, адже, як нині розказує, була «жилава» і здужала вибороти свою порцію… «їжі»
Її звати Надія Степанівна Собчук (на фото), вона живе у селі Бужанка, що неподалік Нововолинська. Крім рідних, нікому не переповідає своєї історії, бо навіть за незалежної України боїться каральної машини, що намагалася її зломити…
Усе розпочалося з маленьких папірців із таємними повідомленнями, які у 10–річному віці вплітала у свої коси, щоб передати українським повстанцям: батько був в УПА, а донька йому допомагала.
Невдовзі тата схопили і, як дізналася згодом, розстріляли у Луцькій тюрмі, а її з матір’ю відправили в Сибір.
— Це було зразу після війни. Їжі не мали зовсім. Сушили траву, перетирали і робили з цієї «муки» пиріжки. А якось на Великдень мама плакала і казала: «В Україні їдять паску і крашанки, а ми — гнилу картоплю», — пригадувала ті часи жінка.
Розповідають, що при навчанні радянських розвідників їх без грошей і документів інколи закидали десь у глушину і ставили завдання добратися до Москви. І хоча це були добре підготовлені військові, не всім вдавалося успішно виконати наказ.
Сушили траву, перетирали і робили з цієї «муки» пиріжки. А якось на Великдень мама плакала і казала: «В Україні їдять паску і крашанки, а ми — гнилу картоплю».
Нашій героїні ніхто наказу не давав, грошей вона також не мала, а ще у неї був «бонус» — статус доньки ворога народу. От із такими стартовими позиціями 15–річна Надійка вирішила подолати тисячі кілометрів та повернутися на Волинь.
Як ви вже зрозуміли, їй це вдалося: дісталася до залізниці, вдень ховалася, вночі застрибувала в товарняки, по селах просила їсти… У це важко було б повірити, якби не очевидці й документи. Одним зі свідків цієї історії був односельчанин утікачки, що не так давно помер. Саме йому, дільничному міліціонеру, прийшли «папери» з орієнтуванням на молоду «злочинницю». Вони зустрілися на пасовищі: дівчина почала втікати, а правоохоронець стріляв їй у спину. Потім була Луцька тюрма, та сама — з «делікатесами» в меню, та сама — де вбили її батька.
За Хрущова Надію випустили. Вона все життя мешкала неподалік чоловіка, який запроторив її за ґрати. Виховала дітей, має внуків і правнуків. Донедавна основним видом транспорту для неї був велосипед, щоправда, бабусі зазвичай не вдавалося його вправно зупинити, то вона просто падала в траву…
...Була в Луцьку, заходила у Свято–Архангельський чоловічий монастир, що діє у приміщенні колишньої в’язниці. Шукала свою камеру. Наче знайшла…
