«Карантинний» дитсадок. Колонка Оксани Коваленко
«Добрий день. Ви, мабуть, чули, що з 3 червня в Луцьку запрацює наш дошкільний заклад. Скажіть, а вам дуже потрібен садочок?» — так починалася цього тижня наша розмова з вихователькою
Чулося, що вона спантеличена. (За пів року, відколи мій 3–річний син почав ходити у садочок, я встигла захопитися цією енергійною й творчою жінкою, яка не шкодує усмішок, знає що сказати і коли пригорнути кожного зі «своєї» зграйки горобченят). Тож коли уточнила, чому вона так питає, почула переказ вимог державного санітарного лікаря країни з деталями. …Винести м’які іграшки, килими, дезінфікувати й провітрювати приміщення, вимірювати температуру собі й дітям, педпрацівникам бути постійно у масці. Це «квіточки». Але є і «ягідки». Найважче, зі слів педагога, буде обмежувати контакти з дітьми: спробуй–но не пригорни, не візьми на руки дитину, якій лише три з гачечком і яка за березень — травень повністю переорієнтувалася на сімейне коло. Є навіть термін про це — «реадаптація».
«Надавати пріоритет активності на свіжому повітрі і обмежити заняття, що потребують фізичного контакту між дітьми та персоналом»
«Надавати пріоритет активності на свіжому повітрі і обмежити заняття, що потребують фізичного контакту між дітьми та персоналом», — таке, зокрема, записано у Проєкті тимчасових рекомендацій щодо організації протиепідемічних заходів у закладах дошкільної освіти на період карантину. От і спробуй пояснити дитині, що пісочницю відкривати не можна і що ігри з м’ячем заборонені. А найважче (неможливе для дотримання, як на мене) — заборона малим контактувати. Слабо віриться, що хлопчики, які раніше дружно брумкали машинками, зможуть гратися у протилежних кінцях кімнати, сумно позираючи один на одного. Дошкільнятка обожнюють товариство, це основна мотивація йти в садок! Тримати дистанцію, бо так сказала вихователька? Увесь день?! Малоймовірно, що на майданчику вони слухняно розбіжаться в усі боки і кожен гратиметься у своєму просторі. Людина — все ж істота суспільна… Веду до того, що на працівників садків покладені надважкі обов’язки. Тож вихователі мають по–новому сприйняти поради того ж Василя Сухомлинського з його книги «Серце віддаю дітям» і навчитися «віддавати» його дистанційно, перетворитися на лагідних та все ж наглядачів. З іншого боку, багато що залежатиме від «гнучкості» і їхньої, і батьків: як не крути, без порушень не обійтися, бо рухливі, як ртуть, дошкільнята так важко вписуються у «рекомендації МОЗу».
