«Жодного дня із 21 року роботи не пошкодувала, що працюю на пошті».
У волинському Тростянці громада придбала поштаркам велосипеди
«Дерево шанують, як добре родить, а людину — як добре робить», — мовиться у нашому народі. Саме за це поважають у Тростянці Ківерцівського району начальницю відділення поштового зв’язку Наталію Клюкас (на фото). Уродженка Луцька, випускниця школи № 11, вона здобула диплом індустріального інституту в обласному центрі, вийшла заміж, народила донечку і в 1996 році переїхала жити до дідуся і бабусі у Тростянець. Мала батьківщина батьків–прабатьків стала її домівкою. Та нерадісною видалася доля молодиці в силу життєвих обставин. Нелегко вдові уже 11 літ самій із донькою. Хоча Ольга швидко виросла і нині живе в Тернополі, де закінчила національний педагогічний університет, а торік навіть перемогла у міському конкурсі «Вихователь року». Тож завзяття до праці і відповідальність перейняла від мами, яка гордиться донечкою
На таких працівниках тримається служба поштового зв’язку
Живе Наталія Клюкас у відомому волинському селі, до якого з вірою у духовне і тілесне зцілення ведуть шляхи–дороги звідусіль. Адже тут, у старовинному Свято–Троїцькому храмі з неймовірною атмосферою, зберігається унікальна ікона, на якій зображена Богородиця Одигітрія.
Ще у 1999–му прийшла Наталія Клюкас на пошту на посаду начальника відділення на підміну, а через півтора року й очолила його, коли місце звільнилося. Чи вчинила б так, якби робота відразу не сподобалася?! Звісно, що ні! Але вона любить людей, пошту — у травні минув вже 21 рік, як працює на цій посаді. Обслуговує з трьома (до нещодавнього скорочення — чотирма) листоношами велику дільницю — п’ять навколишніх сіл: Тростянець, Острів, Хопнів, Яромель, Лички.
Помічаю зніяковілість Наталії Володимирівни, коли завела мову про те, що розповідатиму волинянам про неї. Відвідувачів на пошті не бракувало, і я, спілкуючись з ними про наші видання, мимохідь спостерігаю й за роботою начальниці. В розмові і праці пізнається людина, а робота для неї ніколи не була тягарем. Скільки добрих слів про жінку почула від односельчан і жодного (!) нарікання. Усе, що має в душі, намагається вилити у добрі справи: порадить, допоможе розібратися в платіжках, у періодиці, зателефонує, оформить передплату, а ще ж торгувати товарами треба… Саме на таких одержимих своєю справою людях і тримається система поштового зв’язку. Бо не дуже поспішають у сільські відділення ті, хто мав би вивчати потреби і дбати про своїх працівників.
Відділення в Тростянці мало б набути сучаснішого вигляду при тому обсязі роботи й обов’язків, що виконують поштарі для сіл великої ОТГ. Благо, що є молодий очільник громади Олександр Ковальчук, меценат Сергій Мосійчук, які багато допомагають, навіть придбали листоношам новенькі велосипеди. Тож у селі турбуються про своїх людей. Є опіка настоятеля сільського храму Сергія Ледвовка, підтримка директора школи Миколи Глинського, які передплачують наші видання. Але хіба ж то не обов’язки поштових менеджерів?! Навпроти відділення зв’язку — впорядковані місцева школа, храм, поруч Будинок культури, що ремонтується, обеліск. А з даху пошти стирчать якісь конструкції, понищені вітром та часом…
«Наші листоноші — то великі трудяги»
За будь–якої погоди працівники відділення поспішають до своїх клієнтів. Іноді, нарікаючи на невчасно принесену пошту, чи задумуємося ми про те, в яких умовах (не лише погодних) їм доводиться працювати. Яку ношу в прямому і в переносному сенсі несуть ці люди, котрі вміють і знають, як працювати з місцевим населенням.
Хто ж вони, ці тростянецькі листоноші? Більшу частину села обслуговує рожищанка, яка вийшла сюди заміж, Любов Сідакова. Працює на пошті понад 10 років. Листоноша Наталія Самаріна 15 літ доставляє пенсію, товари і кореспонденцію у Хопнів, Лички та Острів. Жанна Максимчук обслуговує частину Тростянця і село Яромель, куди білоруска вийшла заміж, і в жовтні виповниться 20 років стажу листоноші.
Люблять листоноші та їхній керівник свої села, людей, роботу, а від того й сили беруться долати труднощі.
Присутні на пошті люди розповідають про свої враження від преси. Хопнівчанка Оксана Ковба з батьками давно передплачують «Волинь» та інші її видання: «Ви про нашу листоношу напишіть! Більше 15 років тут трудиться, самій скоро буде 45! Хороша дуже. Жителі Хопнева дякують їй за працю і вітають щиро». Володимир Марчук також передплачував «Волинь» багато літ, але тепер «не лише молодь, а й старші користуються інтернетом. І коли вівторкову та четвергову «Волинь» приносять аж у суботу, то я вже встигаю окремі новини зловити у всесвітній павутині…». Його слова щодо миттєвості інтернету підтримує Ігор Глущук, тож запросила і його відвідувати сайт volyn.com.ua.
«Начальник пошти — то душа–людина! Відповідальний керівник, переймається людськими проблемами», — казали селяни у відділенні. «Наші листоноші — то великі трудяги! Хіба вони тільки періодикою займаються? Є ще ж купа платіжок, різноманітного товару, кошти, облік, плани — як усе встигнути?!» — дивується Людмила Волощук, яка переїхала в Тростянець зі Львова і багато років передплачує нашу газету.
Люблять листоноші та їхній керівник свої села, людей, роботу, а від того й сили беруться долати труднощі. Наталія Клюкас багато читає, цікавиться історією, різними життєвими ситуаціями, романтичними розповідями… І хоч у душу людині не заглянеш, мені здається, я розумію її жіночу сутність, що історіями кохання хоче захоплюватися не лише на сторінках прочитаних нею романів, а й у реальному житті. Тож нехай відгуки односельчан і наша розповідь додають цій «скромній жінці, дуже хорошому керівнику, господині, добрій мамі», як характеризує її колектив, великої життєвої енергії. І нехай обов’язково з’явиться той, хто примусить серце палахкотіти любов’ю. Ще є час. Попереду у вас, Наталіє Володимирівно, ще ціле життя.
