Роман Дронюк: «Я пишу або гумор, або трагедії — серединки немає».
Як ми під час карантину льоху до кнура возили
… Півніцу добудували, Ганька довольна, війшла ще краща, ніж думав. Кум пішов самоізолюватисі додому. А я знов під строгим наглядом жінки. Надворі весна, всьо оживая, лиш я сі мучу, нудьгую. Рано входит Гані і каже: — Міхайле, наші льоха сі гонит. — А най то качка копне, а вона шо не зная, шо карантин? — Та нє, вона новини не дивисі, її приперло і всьо. — Шо всьо? — До кнура треба везти. — Як, таже карантин, не можна. Ше вштрафуют. — То шо, буде тварина мучитисі, та й нам пацєт треба, ади кризис страшний, хто зная, чим то сі всьо скінчит. Стули писок і їдь
Пішов я в карник, включив льосі інтернет, показував новини, про пандемію. Але льоха вбернуласі до мене гузицев і впустила голову.
Зачели ріхтуватисі, залив бензину у мотоблок. Помили льоху шампунев, обробили антисептиком. Маска не накігаласі, льоха скідала. А як їхати? Вихід найшли. Здоймив зі стриху противогаз, шо колис з армії вкрав. Ху, ледве накігли на писок. Тепер льоха схожа на мініслона, трохи страшувато, якшо чесно. Зверху натігнув шльом. Гані покропила нас свіченов водов, і ми поїхали. Коли я проїзджєв попри кума, він стояв за фірткув. Довго сі сміяв, як увидів льоху.
— А це куда ви цего мамонта везети?
— Та, курва, любови їй захотілосі, і то у час карантину.
— Ну, природа, шо зробиш, я би і сам хотів, аби мене відвезли до якоїс молодиці.
— Куме, а може би я льоху до вас завіз? Ви ше той кнур.
— Йой, ідіт на дітчу маму.
— Я жертую, поїхали зі мнов. Шо будете дома сидіти. Може, шос придумаїм.
— Добре, їду.
— Але намордник візміт.
Поїхали. Ми у намордниках, льоха в противогазі і шльомі. Ворони попри дорогу, шо сиділи на деревах, перестали каркати і зробили великі очи. По дорогах нікого не здибали, всі на карантині. Коли ми приїхали до того ґазди, шо мав кнура, то льоха зачула його феромони, скочила з прицепа і залетіла у фіртку. Кнур якраз ходив по оборі, як уздрів льоху в противогазі і шльомі, то зачєв так тікати, шо збив ґазду, потолочив кури і по драбині відерсі на під, закрив за собов ляду. Причаївсі.
Помили льоху шампунев, обробили антисептиком. Маска не накігаласі, льоха скідала. А як їхати? Вихід найшли. Здоймив зі стриху противогаз, шо колис з армії вкрав.
Діти, шо гралисі на оборі, дістали енурез, ґаздині скочила у кірницу. А льоха полізла по драбині за кнуром. Кнур, як це увидів, вірвав шіфер, скочив зі стриху і побіг селом. Льоха за ним, а ми заскочили на мотоблок і за ними. Не доста, шо і так карантин, не доста, шо люди зашугані через телевізор і інтернет, а тут селом летит кнур, за ним якас тварина в противогазі з хоботом і двоє у масках на мотоблоці. Цілим селом ганялисі за свиньми.
А потім кнур вібіг на трасу, по трасі їхала поліція і оголошувала, би всі сиділи вдома. Кнур в безвиході лєг під машину поліції, а льоха скочила на него і зачєла ґвалтувати. Поліцаї затормозили і віскочили з машини. Кнур в паніці заскочив в їх машину і замкнув за собов двері. Льоха кинуласі до машини. Коли поліцаї увиділи, шо на них біжит якас страшна тварина з хоботом, то так скоро ретирувалисі, аж лишилисі лиш фурашка, свисток і правий капец.
Льоха такі відкрила двері і заскочила в машину. Тепер вже ми з кумом закрили двері. Най паруютсі. Ви знайте, льоха такі вдаласі у свою ґаздиню, вмія переконувати. Кнур з закритими очима запертий у примусі поліції такі виконав свій довг три рази. Примус холітавсі, мигалки мигали, льоха хрюкала, а ми тримали двері. Через пів години льоха довольна вийшла з машини і вілізла на мотоблок. А кнур зумлів на заднім сідєнії. То його проблеми. А ми поїхали додому, навіть віпити не вспіли.
Нічо, може, вродісі такі пацєта, як наші поліція, ситі, добрі до їди і наглі. Не кожен злучував свині у поліцейській машині.
Вуйко Місьо (Роман ДРОНЮК), публікується мовою оригіналу.
Наша довідка
Письменник Роман ДРОНЮК, гумореску якого сьогодні представили, несподівано для самого себе здобув популярність через Facebook. Розмістивши на своїй сторінці першу оповідку від імені простого прикарпатського селянина — такого собі вуйка Міся (Михайла) — він ніяк не міг уявити, що за кілька місяців матиме тисячі читачів в Україні й українській діаспорі в різних куточках світу. «Я створив вуйка не задумуючись і випадково вивів його «в люди». А потім зрозумів, що це вилилося у цілий проєкт. Спочатку «народився» вуйко, потім у нього з’явилася жінка, далі — кум, у селі — баба Касі… Всі вони — вигадані персонажі, але «зліплені» з людей, яких я бачив у селі, з ким мене зводило життя», — розповів пан Роман агентству Укрінформ. Сьогодні у групі «Вуйко Місь» понад 40 (!) тисяч підписників!
Мешкає Роман Дронюк на Покутті: у селі Новоселівка Городенківського району Івано-Франківської області. Працює у райцентрі Городенка керівником самодіяльного театру «Сучасник».
Джерело: wz.lviv.ua.
