«Медсестри, які лікують коронавірусних, кажуть, що почуваються, як прокажені. Їх обходять, кидають камінням…»

«Думаю, це Бог через мене дав такий знак, щоб зберегти місто»

— Чи вважали ви церкву особливою, захищеною територією, до якої не добереться коронавірус?

— Бачите, церква — ​це не бункер, не стратегічний об’єкт, який захищений з усіх сторін. Церква — ​це Божий народ, Божий люд. Її наповнюють віряни, які працюють, моляться, навчаються, тому говорити, що церква цілком захищена від цього вірусу, не можна.

— Як і коли ви дізналися, що інфікувалися?

— 9 квітня я потрапив у лікарню з двосторонньою пневмонією. Перед цим працював — ​різав для церкви дрова, зіпрів дуже, застудився. Забрали мене в обідній час у четвер, хоча в середу, 8–го, і потім 9–го робили експрес–тести — ​вони були негативні. Але я вже не міг залишатися вдома, бо була висока температура і збити її не вдавалося…

Мене лікували у четвер, п’ятницю, суботу до половини дня, а потім отримав ще «приємнішу» новину, від якої кинуло в холодний піт: сказали, що в мене коронавірус! Звідти вже я потрапив в інфекційну лікарню — ​приїхала «швидка» і забрала мене до Львова.

— Припускаєте, де могли підхопити COVID?

— Я не маю припущень, де інфікувався, знаю, чому захворів на пневмонію.

— Як ви сприйняли хворобу, коли про неї дізналися?

— Вона давала про себе знати, бо ж це двостороннє запалення, важкий був стан. Тих три дні далися найважче. І коли я дізнався про коронавірус — ​був шок, бо зразу на думку спадають ті всі новини, які читав перед тим. А був весь негатив — ​померло стільки–то, і думаєш: напевно, ти вже на черзі.

Церква — ​це не бункер, не стратегічний об’єкт, який захищений з усіх сторін. Церква — ​це люди.

Але найважливіше для мене було інше: я перший «коронований» у Червонограді — ​все місто на ноги стало…

Потім лежав, міркував над тим усім і розумів, що насправді я парафіян зберіг. Бог, певно, через мене дав такий знак, бо йшла Квітна неділя, за нею — ​Плащаниця, Пасха… Людей не можна було б стримати. Набагато більше з’явилося б хворих у місті, якби цього не сталося зі мною. Коли потрапив в інфекційну лікарню, перше запитання, яке поставив медсестрі: «У вас тут усіх виносять, чи ще трохи люди виходять самі?» Вона каже: «Всі виходять, не журіться, все буде добре».

«Лікар був подивований силою молитви: «Ви одужуєте не по днях, а по годинах»

— Скільки своїх коштів витратили на лікування?

— Від коронавірусу лікують безкоштовно, людина нічого не платить. Годування, проживання, всі ліки — безплатно.

— Як після діагнозу поставилася до вас священницька спільнота?

— Всі мої приятелі–священнослужителі телефонували, писали, що вболівають. Їхня підтримка надихала. Багато хто за мене молився, адже я побував у Канаді, в Америці, маю чимало друзів. Лікар був подивований силою молитви. Він сказав: «Ви одужуєте не по днях, а по годинах, це дуже помітно».

— Ви згадували, що «підняли на ноги все місто». А чи були негативні реакції на ваш діагноз, на кшталт протестів біля під’їздів у Чернівцях?

— Не знаю, як мої сусіди реагували, бо я практично ні з ким із них не спілкувався. ЗМІ також не читав… Але у мене батьки із села, родина там живе, то їх обходили десятою дорогою, хоча вони були на ізоляції 2 тижні, і я з ними не мав контакту, бо буваю там дуже рідко. Медсестри у лікарні, які з сіл, ледь не плачуть: «Ви знаєте, — ​кажуть, — ​ми в себе вдома, як прокажені. Нас обходять, кидають камінням на городи наші, подвір’я». Український народ не склав тест на людяність. Це найбільший біль.

— Щодо страху — ​коли зустрічаєтеся на вулиці зі своїми парафіянами, чи не бояться вони вас?

— Ні, вони до мене підходять, підбігають (сміється). Я запитував багатьох лікарів, бо мені теж це цікаво. Вони кажуть, що мій організм має антитіла, я вже нікого не можу заразити і мене вже ніхто не заразить.

Будь–яка хвороба змінює людину. Я побачив хто є хто.

— Що змінив карантин і коронавірус у вашому житті?

— Дуже багато, думаю. Будь–яка хвороба змінює людину. Я побачив хто є хто. Хто тебе підтримав у найскрутніший час, хто сидів у тіні, хто писав негативні коментарі. Це були особливі три тижні для мене…

Узяв собі за правило не випереджувати життя, не бігти поперед ним, а жити, насолоджуватися кожним днем.

— Як щодо вашого храму, чи починаєте відновлювати богослужіння?

— Ситуація стосовно церков знову непевна. Люди повертаються до нашого храму, перед початком богослужіння я дивлюся, скільки є парафіян. Тим, хто не має маски, ми даємо. Якщо прийшло більше 10–12 осіб, просимо вийти на подвір’я, там є озвучення, тепло.

Треба контролювати ситуацію, щоб потім знов не наражати людей на небезпеку… Запитають: «Де ти був?» — ​«У церкві». Знов церква винна!Повний текст:

sos.pravda.com.ua.

Ольга КИРИЛЕНКО,
«Українська правда»