Музика для нього стала справою життя.
Волинський баяніст Олександр Навроцький, визнаний кращим акомпаніатором України, грав на гармошці… вже у 4 роки!
Без цього віртуоза у Горохівському районі вже десятки літ не відбувається жоден мистецький захід. 2020-го унікальний музикант, у руках якого баян уміє плакати й сміятися, був удостоєний персональної стипендії голови Волинської обласної ради. А нещодавно культурно-мистецькі кола Горохівщини подали його кандидатуру на присвоєння премії імені Степана Кривенького
Став на колінця перед вітриною з … гармошкою
15 травня минуло 70 років, відколи у селі Широкому на Горохівщині в сім’ї Олени і Євгена Навроцьких народився хлопчик. Батьки назвали його Олександром. Тоді Олена Семенівна і Євген Лук’янович не могли знати, що син матиме неабиякий талант і напрочуд добру вдачу.
…Він завжди дотепно жартує, усміхається кожній людині приязно, ніби рідній, хоч на життєвій дорозі йому випало чимало важких моментів. У повоєнні роки в хаті Навроцьких не було великих статків. Господарі працювали в тодішньому колгоспі, сіяли, орали, жнивували. Щоб вижити, тримали домашнє господарство. Зате в світлиці навіть при гасовій лампі було ясно від тих емоцій, які дарувала українська народна пісня. До гостинних Євгена й Олени в недільні та святкові дні сходилися сусіди й куми, молодь і односельчани поважного віку. Хвилини, коли лунав спів, малий Сашко любив до щему в серці. Всі дуже дивувалися його вмінню годинами захоплено слухати пісні під музичний супровід дядька Зотія, не зводячи очей зі швидких пальців гармоніста.
Діагноз шокував батьків: хлопчикові потрібна була операція з видалення саркоми.
А потім у правому оці дитини предмети почали розпливатися, темнішати, втрачати барви. Діагноз шокував батьків: хлопчикові потрібна була операція з видалення саркоми.
Її негайно зробили у Львові. Після волинського села це велике місто здавалося дитині цілим світом, прилавки магазинів у ньому — казковим царством. Перед вітриною з музичними інструментами Сашко одного разу зупинився, наче вкопаний. Аж на колінця став і до плачу просив маму купити йому гармошку. Не розумів, що мама не має до того ні настрою, ні коштів. До речі, за операцію жінка хотіла віддячити професорам своїми золотими сережками. Але ті, до їхньої честі, прикраси не взяли.
Біда йшла — іншу вела
Гармошку Сашкові мама невдовзі все ж купила. Не встояла перед мрією синочка, який при згадці про львівську вітрину заливався рясними сльозами. Відтоді чотирирічний самоучка не випускав інструмента з рук. З першого і до випускного класу улюбленими для нього стали уроки співів у Широченській початковій, Борочиченській восьмирічній і Мар’янівській загальноосвітній школах. Репетиції духового оркестру, виступи на шкільній сцені, участь у районних конкурсах, музичний акомпанемент шкільним солістам і ансамблям, танці в сільському клубі — нічого не обходилося без нього.
Він був шестикласником, коли одного разу вдома намагався закріпити на баяні ремінь. Рука мимохіть зісковзнула з гладенької поверхні, і гостре лезо ножа, що слугувало підручним інструментом, вцілило в здорове око… Операція знову була неминучою. Цього разу її робили в Луцьку. Після неї у всі пори року, грузнучи в снігах і болотах польових доріг, батько Євген ніс сина на спині на, здавалося, безкінечні обстеження у лікарнях. Інший нарікав би на прикрий трафунок, відмовився б від інструмента, що завдав такого болю. Але тільки не Олександр.
Доля була щедрою на друзів–музикантів
Після закінчення Луцького культосвітнього училища свій трудовий шлях розпочав баяністом у Турійському будинку культури, продовжив — на рідній Горохівщині. Батьківщина повсякчас була щедрою для нього на творчих однодумців, доброзичливих друзів. Ними Олександр Навроцький із повагою називає тодішнього директора Будинку культури Миколу Дмитрука, заслуженого працівника культури, почесного громадянина Волині Степана Кривенького, заслуженого працівника культури України, самодіяльного поета і композитора Петра Старушика, керівника багатьох колективів Миколу Гриба, інших митців.
Удома в Широкому з концертів Олександра Євгеновича чекають дружина Людмила Іванівна, ветеран галузі культури, син Олег, який недавно повернувся до отчого порога зі своїх доріг, син Олександр — завідувач клубу села Широке, невістка Олена, внук Олег — першокурсник агрономічного відділення Горохівського коледжу ЛНАУ і найменша внучка Вероніка. Вона дуже любить співати й танцювати, тож дідусь уже пообіцяв, що возитиме її в Горохівську музичну школу.
«Дякуємо, що ви у нас є»
Через карантин у зв’язку з пандемією коронавірусу з іменинником у день ювілею не змогли побачитися працівники районного дому «Просвіта». Та нещодавно вони відтворили цю чудову мить, прикрасивши її піснями, квітами, задушевними словами на його честь.
Віншувати ювіляра вирішили неодмінно на сцені. Бо ж вона в Олександра Євгеновича асоціюється з найвищим місцем у житті. Звідси музика баяніста хвилями лине до людських сердець уже більш як пів століття. Зазвичай Олександр Навроцький скромно обирає місце акомпаніатора за спинами виконавців, тож коли ведуча й авторка сценарію Валентина Гриб запросила іменинника на чільне місце, він дуже розхвилювався, «аж упрів».
Привітав пана Олександра начальник відділу освіти, культури, молоді та спорту райдержадміністрації Віктор Білик. Очільник вручив ювілярові Почесну грамоту управління культури, з питань релігій та національностей Волинської облдержадміністрації і передав сердечні вітання від начальника управління Ольги Чубари. Від усіх творчих колег щирі побажання висловила головний спеціаліст відділу освіти, культури, молоді та спорту райдержадміністрації Марія Пилип’юк. Привітали іменинника учасники народного аматорського ансамблю «Надія» Горохівської ТПО УТОС, очолюваної Лідією Шумчук. Дякували Олександрові Євгеновичу за те, що їхній колектив неодноразово здобував перемоги на всеукраїнських фестивалях і конкурсах, а він, його художній керівник, прославив рідний край, отримавши відзнаку як кращий акомпаніатор України.
… Ювілейна урочистість була сповнена чудових слів, які ця людина заслужила своїм талантом і доброзичливістю. Творчу дорогу Олександра Навроцького його колега Валентина Гриб описала такими ліричними рядками:
Вас вітає Горохів співом спозарання,
Щоб на сотню гарних літ сипались вітання,
Нехай буде у Вас все, чого серце хоче,
Нехай гроші дзеленчать і жінка сокоче.
Всі бажаєм ми сьогодні, щоб війни не було,
І щоб музику прегарну довго люди чули,
І щоб клуб оцей стояв та все веселився,
А ми дякуєм Навроцькому,
Що він в нас з’явився!
P. S. І ми дякуємо за свято в нинішній День журналіста, яке Олександр Євгенович провів у колективі «Газети Волинь».
