У 20 років він долучився до підпільної боротьби.
Дуба реабілітували за рік до смерті
Вояк УПА Петро Мартинюк (на фото) брав участь у єдиному бою, але відсидів 15 літ у таборах
Він пройшов нелегкий путь українського підпільника: бої, полон, суд, табори, повстання в Норильську. В УПА потрапив, коли йому було 20 років. Хоча ще й до того Петро Мартинюк співпрацював з ОУН: перевозив нелегальну літературу.
У березні 1943–го він став вояком УПА. А вже 22 червня взяв участь у своєму першому і останньому кривавому бою з гітлерівцями між селами Мочалки та Синявка Турійського району. 43 упівці вийшли захищати повстанську «Січ», яка розташовувалася в урочищі Вовчак, проти значно більших сил німців, що наближалися з боку Луцька. Українці мали на озброєнні кулемет «Максим», два німецькі МГ-42, 6 кулеметів Дегтярьова та 2 — Токарєва. Окупанти були озброєні значно краще: вони задіяли навіть бронетранспортери. Бій тривав близько чотирьох годин. Повстанці втратили 17 чоловік убитими та 9 важкопораненими. Серед останніх був і Дуб.
Його повантажили разом із трупами, бо думали, що мертвий. Та хлопцеві судилося жити. Три місяці його виходжували у криївках, а коли одужав, Петрові Мартинюку доручили підшуковувати кадри для УПА. Потім працював у розвідці Служби безпеки УПА.
Його повантажили разом із трупами, бо думали, що мертвий. Та хлопцеві судилося жити.
У 1945 році його заарештували, коли переховувався і видав себе за мобілізованого в Червону армію. Три місяці катували, а тоді відправили на 10 літ у норильські табори. Разом з іншими ув’язненими уродженець Роговичів Локачинського району брав участь у Норильському повстанні. Після закінчення терміну відсидки Мартинюку додали ще 5 років.
У Сєвєродвинську Петро через колючий дріт побачив землячку з Підбереззя Ольгу Ліщинську. Дівчину, яка була зв’язковою УПА на псевдо Ліщина, він знав і раніше, але близько вони не спілкувалися. Під час тієї короткої зустрічі сказав, що знайде її, коли звільниться. Вже через багато літ у розмові з журналістами Петро Пилипович зізнався, що ті слова не раз стримували його від самогубства, бо ж пообіцяв дівчині.
Вони зустрілися лише через 10 років і побралися. Удвох Ольга Тимофіївна та Петро Пилипович прожили багато літ.
Лише в лютому цього року 97–літній ветеран УПА отримав документи про реабілітацію. Привітати його з цією подією прийшли краєзнавець Ярослав Царук, представник Українського інституту національної пам’яті Леся Бондарук, комендант історичного комплексу «Вовчак. Волинська Січ» Василь Мазурик, представники влади.
Але 4 червня Петра Пилиповича не стало. Вічна Вам пам’ять, Український Герою…
