Наче повінь бентежного світла

Ще дороги усміхнена даль

Мружить очі розкосі, ще ранок

Не зламав попелястих брів,

Ще умитий росою мигдаль

(дух у танці застиглих іспанок)

У твоєму саду ледь зацвів.

Ще ранкова пригасла зоря

Зорить зором тужливо-далеким,

Мов покинута жінка всіма,

Ще дрімають емоцій моря,

В кулачках затискаючи клекіт,

Ще тремтить непорочна пітьма…

Й раптом вибух! I спалах! I враз —

Наче повінь бентежного світла

Iз далеких стривожених літ!..

I зненацька захоплений час,

I акорди мигдального цвіту

Заливає тобою весь світ.

Неба шепіт — очей твоїх синь —

Променіє п’янким водограєм

I мій зір забирає в ясир…

А дорога пливе в далечінь,

До чертогів небесного раю,

Де блаженство, і спокій, і мир.

Микола ШМИГІН.