Куди поділися мамині помічники

За кілька днів 11–літня донька хмурилася від моїх зауважень про напівпорядок у кухні. А як підключився старший син, то стало очевидним, що разом ми добряче перегнули палицю. Чомусь у той момент у мене злилися обидві «посудні» ситуації, Романова й Катрусина. А до них додалася картинка з пам’яті: я радо дякую за чисті ложечки тоді ще 3–річній помічниці, ще й пізніше хвалю перед татом… Чи лишиться у неї трудовий енту­зіазм до завершення підліткового віку? Якось так виходить, що зі зростанням дитини її здобутки вже не здаються бозна–чим, хоча їй випадає зробити ще чимало «перших кроків». Тут, як на мене, і криється пастка для батьків. «Дякувати за допомогу? Велика вже. Мені хтось дякує? Я ж усіх годую й одягаю, рук не покладаю!» — ​типовий хід думок, що знадобиться людині, яка згідна роками «заганяти» дітей до роботи.

У такій темі годиться згадати досвід дресирувальників. Щоб голуб полетів у потрібний для циркача бік, його можна 20 разів тикнути палицею з цвяхом, якщо помиляється, а можна 5 разів дати заохочувальне зернятко, коли рухається правильно. У людей ця тенденція теж працює. Похвала й будь–яка підтримка у 4 рази ефективніша за критику, зауваження, крик. Тож хоч складно діяти «педагогічно», коли хочеться «ткнути», все ж намагатися варто — ​і заради дитини, й заради себе (щоб через років п’ять хтось та помагав на тій кухні).

Похвала й будь–яка підтримка у 4 рази ефективніша за критику, зауваження, крик. 

А ще — ​запасаймося солодкими «зернятками»! Це не жарт. «Подарунки й смаколики — ​дуже поширений спосіб закріплення правильної чи нової поведінки. Ви самі хіба не любите потішити себе шоколадкою чи тістечком після успішно зробленого? Корпоративні вечірки в кінці року, бенкети після захисту дисертації — ​того ж походження. Всі ми певною мірою схожі з тваринами», — ​пише Людмила Петрановська, психологиня й авторка книги «Коли з дитиною важко».

У цьому списку «інструментів для підтримки азарту помічника» є також обійми, ласка, увага до того, що здолала дитина. А ще — ​уроки, як помічати свої досягнення. Хвалити себе? Петрановська справедливо вказує, що в нашій культурі це вважається неправильним і що це даремно, тому батьки мають долати свої стереотипи. Сину чи дочці веселіше житиметься, якщо вмітимуть бачити своє зростання порівняно з учорашнім днем, а не з ефемерним ідеалом. Можливо, колись хтось із них перефразує собі наше: «Не зовсім ти можеш опанувати себе, коли сердишся, але таке завдання не всім дорослим під силу! Навчання триває». Тобто, висловлена віра в гарне вирішення проблеми у майбутньому — ​це важливо.

«Мам, давай ти мені якусь премію даси за те, що я з тобою так гарно полю моркву», — ​пропонує донька. Грошима балувати не хочеться (за все ж не платитиму), тому питаю, чи підійде, якщо спечемо її улюблену і величезну піцу. Пропозиція прийнята, залишається налаштуватися на краплі кетчупу й кукурудзяні зернятка по всій кухні.

Маєте свої рецепти, теми, запитання — ​реагуйте. Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп.  Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».