Знак страстей Христових … кровоточиві рани

Кривавиці з’являлися в п’ятницю, а в неділю самі собою загоювалися

Взагалі-то із самого початку слово «стигмат» мало інший сенс. У Древній Греції воно означало тавро або мітку на тілі раба і називалося «стигмою», що перекладається як «пляма». У наші дні, коли рабів та рабовласників офіційно не існує, це слово все одно звучить доволі часто. Так називаються виразки і кровоточиві рани, які з’являються без видимих причин у людини на руках, ногах, грудях… В одних стигмати утворюються в п’ятницю — ​день розп’яття Ісуса Христа, а в неділю самі собою загоюються. В інших вони не зникають довгі роки. Християни вважають їх символами страждань Сина Божого, а людей, у яких вони відкрилися, — ​вибраними.

 Побутує думка, що першим стигматиком був святий Франциск Ассіз­ський — ​італійський проповідник ХІІ  століття, засновник монашого ордену францисканців. Стигмати у нього проявилися у 1224 році під час свята Воздвиження Чесного Хреста. За легендою шість крилатих серафимів, що спустилися з неба, повідомили Франциску про його мученицьке призначення, після чого п’ятьма променями світла висікли їх на руках і ногах. У той момент на тілі святого утворилися незвичні рани, які безперервно кровоточили до самої смерті.

Пізніше стане відомо чимало інших випадків появи стигматів у віруючих — ​монахинь, священників і просто ревних поборників християнства. Із часів Франциска і до сьогодні ці знаки носили на собі понад 400 осіб. Вони мали різні обриси і глибину, виглядали як кровоточиві рани або невеликі червоні плями, подібні до синців. Крім того, у багатьох була помітна деформація одного плеча, ніби опущеного під тягарем важкого хреста.

Подивитися на отця Піо приїжджали паломники зі всього світу

Найбільш відомий стигматик минулого століття — італієць отець Піо з П’єтралчини. Він став монахом у 16 літ, а у 31 під час молитви перед Розп’яттям отримав стигмати, які супроводжувалися сильним болем. Рани залишалися відкритими і кровоточили впродовж половини століття. Разом із цими знаками падре Піо отримав дар зцілення і почав лікувати. Випадки його дивовижних одужань дали людям підстави вважати священника Божим обранцем.

Про нього розповідали, що він фізично боровся з дияволом у келії, спав дві години на добу, а також знав, у яких гріхах вірянин прийшов до нього сповідатися. Подивитися на Піо і його рани приїжджали паломники з усього світу. 22 вересня 1968 року отець відслужив свою останню Святу літургію, а наступної ночі відійшов у Вічність. У момент смерті з тіла святого зникли стигмати, які він носив протягом п’ятдесяти років.

Таких людей у світі було понад чотириста, і якщо раніше стигмати з’являлися у жителів європейських країн, то сьогодні Христові рани виникають у японців, корейців, американців.

Відомою на весь світ стигматичкою минулого століття стала Тереза Нейман (1898–1962) із Німеччини. У 21 рік після пожежі жінка осліпла і виявилася прикутою до ліжка. Однак через шість літ після появи їй святої Терези із Ліз’є всі хвороби паралізованої як рукою зняло. Через рік під час Великого посту Нейман оголосила, що їй було видіння Ісуса Христа, після чого раптово відчула різкий біль, а з рани, що відкрилася в боці, потекла кров. Кровотеча поновлювалася кожної п’ятниці, через день–два рана затягувалася. Жінка прожила до 1962 року, і весь цей час у неї періодично з’являлися рани, криваві сльози і піт.

 В Україні найвідомішою стигматичкою була Настя Волошин, яка народилася 1911–го на території Польщі. Дівчина працювала служницею у пана, коли у 18–літньому віці на її тілі відкрилися криваві рани. Після цього біля дому, в якому мешкала, почали збиратися натовпи. Невдоволене панство розпорядилося відправити Настю в психіатричну лікарню, звідки їй допоміг вийти Андрей Шептицький. Згодом дівчина вступила до монастиря сестер–василіанок і часто переживала містичні «екстази», під час яких терпіла Христові страсті. Була вислана до Сибіру на 7 років.

Ще один стигматик із Західної України Степан Навроцький — уродженець Івано–Франківської області. Вже у 19 він мав на тілі всі знаки Христа включно із ранами на чолі від тернового вінця. За словами Степана, на цей мученицький шлях його благословив сам святий Петро, якого побачив біля сільської церкви. У храмі зі Степаном траплялися випадки, коли він наче впадав у транс, і тоді люди чули з його уст слова про Бога, церкву, пророцтва майбутнього. Особою Навроцького невдовзі зацікавилася влада. Чоловіка неодноразово арештовували, брали на «перевиховання». Завдяки священникам УГКЦ Степан переїхав до Львова, але пробув там недовго. Життя стигматика закінчилося раптово і трагічно — його знайшли жорстоко вбитим у полі.

Подібних випадків могло би бути значно більше

Явище стигматів більш характерне для католицької християнської традиції. У православ’ї до цих проявів завжди було дещо критичне ставлення. Однак навіть офіційний Ватикан щоразу дуже обережно говорить про факти появи стигматів. Звичайна процедура вимагає, щоб минув деякий час — іноді майже 100 років — від дня смерті стигматика, аби церква змогла канонізувати його. Священники і медичні експерти, котрих призначає папський престол, ретельно вивчають кожен випадок появи мучеників, беручи до уваги всі «за» і «проти».

Учені всього світу постійно роблять спроби розгадати загадку феномену. Існує чимало теорій на цю тему, однак жодна із них не доведена повністю. Точно відомо лише те, що таких людей на планеті було понад чотириста, і якщо раніше стигмати з’являлися у жителів європейських країн, то сьогодні Христові рани виникають у японців, корейців, американців. Фахівці у цій сфері стверджують, що подібних випадків могло би бути ще більше, але чимало віруючих, у яких утворювалися виразки, воліли приховувати їх і страждати від болю з молитвою на вустах, щоб не викликати уваги до себе з боку інших.

Наталка ЧОВНИК.
За матеріалами сайтів credo.pro, golos.com.ua, kp.ua.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.