Самець ревно охороняє своє сімейство.
Із «гидких каченят» скоро виростуть птахи–красені
Червневої пори під час відрядження в село Грудки Камінь–Каширського району в мене була, так би мовити, незапланована зустріч — із сімейством лебедів, що облюбувало місцеве озеро, яке називають Лепським, чи просто Грудківським
Хоч і кажуть, що ці птахи дуже обережні, тож не наближаються до берега, а здебільшого плавають на середині водойми, роздивляючись довкруг, грудківське сімейство лебедів спростовує цей стереотип. Воно, навпаки, «тусується» біля урізу води і навіть виходить на сушу, подружившись із людьми. Особливо коли бачить, що можна буде поживитися. Місцева жителька Тетяна Тимошик, з якою ми зустрілися біля озера, аби продемонструвати це, кидає шматочки хліба — і птахи вже чалапають по траві в пошуках на зеленому килимі харчу. Спочатку це була самка із виводком («цьогоріч лише четверо малюків, а торік було восьмеро, хоч вижило тільки шестеро»), але й глава не забарився. Він, як справжній охоронець, швиденько наздогнав їх і пішов попереду. Коли лебідь бачить, що я нахабно осміліла і пробую наблизитися, щоб спіймати фотокамерою кращий кадр, то погрозливо шипить. Кажуть, може й добряче клюнути чи крилами вдарити, тож обережність не зайва. Зазвичай, як довелося почути від пані Тетяни, птахів–красенів бачать на водоймі і в холодну пору, особливо коли зима така лагідна, як була цьогорічна. Вони ходять у гості до людей — аж на вулиці села, на обійстя добираються і підгодовуються біля свійського птаства.
Коли лебідь бачить, що я нахабно осміліла і пробую наблизитися, щоб спіймати фотокамерою кращий кадр, то погрозливо шипить.
Отож ми милувалися лебединим сімейством, розмірковували, що за місяць–другий із кожного маленького лебедяти, котре поки що нагадує гидке каченя (не випадково саме так його назвав данський казкар Крістіан Андерсен), пара з виводком, підживившись, повертається у свою стихію — на водне плесо — і віддаляється від берега. А ще за якусь мить ми стаємо свідками того, яким господарем почувається на озері лебідь–самець: угледівши неподалік домашнє птаство, він пливе в бік маленьких каченят. І якби ж то тільки наполохав, відганяючи від свого потомства, то було б пів біди: він буквально накидається на цьогорічний виводок, який ще, як і лебедята, не оперився, не набрався сил, і б’є дзьобом, крилами, стараючись потопити конкурентів.
Було враження, що білокрилому сильному птахові це і вдалося зробити. Потім, правда, місцеві діти, які прийшли за своїм табуном і недорахувалися каченяти, знайшли пропажу: воно, вибравшись із води, сиділо знесилене після нападу у прибережних зарослях. Цього разу обійшлося без жертв…
