85-річний господар разом із сім’єю обробляє до 20 гектарів поля і… не засинає без «Волині»

 Колись таких, як Віталій Корнилович Палій, називали куркулями та висилали в Сибір. Тепер вважають, що йому варто присвоїти звання на зразок «Герой праці України».

Чоловікові незабаром виповниться 86 років. Увесь час він у роботі. До праці дітей та внуків привчив. Ще донедавна без неї не уявляв життя, та здоров’я вже добряче підупало — переніс інсульт. Але дідусь не здається: все, що роблять у господарстві, — з його відома і його «наряду».

У Паліїв ціла тваринницька ферма: 15 голів ВРХ, із яких шість биків (ще трьох недавно продали), дві корови, дві телички і п’ять телят, троє коней, шість кабанів, 15 овець, кролі та різна птиця, яку й порахувати годі: кури, індики, гуси, качки! Сім’я загалом обробляє до 20 гектарів землі, на 10 з яких — засіяні зернові, півтора займає картопля.

— Я без роботи не міг і все життя був у праці, — каже дідусь. — Тепер дуже боляче, що вже не можу. А ще донедавна трудився від зорі до зорі, тоді й здоровішим, бадьорішим був, ще й заробіток непоганий мав. Якби мені років сорок було, то землю всього села та ферми взяв би в оренду і показав, як треба господарювати і що з неї можна взяти.

У рік ми маємо поверх ста тисяч гривень, більше 60 тисяч тільки від тваринництва.

— І що ж ви маєте від тої землі?

— Земля — це багатство, вона дає великий дохід. Тільки працювати треба. У рік ми маємо поверх ста тисяч гривень, більше 60 тисяч тільки від тваринництва. П’ятдесят тисяч гривень заробили, продавши картоплю минулорічного врожаю. Ось бички вигодували, три з них уже продали, і всі вони вищої вгодованості — взяли в середньому по 18 тисяч за кожного. Раніше, поки був більший попит на коней, годували їх для продажу. За зароблені кошти придбали усю техніку, яка тільки потрібна в селі: вантажівку, три трактори, картоплесаджалку та картоплекопачку, зернокомбайн, молотарку, плуги, культиватори, косарку, грабарку, легковий автомобіль тощо. Але на пальне маємо великі витрати.

На подвір’ї у Паліїв, хоч і мають стільки худоби та техніки, чистенько, все на своєму місці. Аж дивує такий порядок у селі при чималому господарстві.

— Хто ж тепер хазяйнує, дає всьому лад?

— Колись я був головним господарем, тепер — син Сергій. Щоправда, він, його дружина та двоє дітей мають державну роботу, але встигають і вдома. Проживає з нами ще один син, Віталій. Якщо працювати — встигнути можна будь–що, аби лише було бажання. А що робити і як, кажу я. Зранку встали, всі разом попорали господарство, хто на роботу — той на роботу, а хто вдома — я вже даю наряд.

 — Наряд давати ви знаєте як, бо були колись бригадиром рільничої бригади.

— Був бригадиром, але не мав штанів цілих. Яка ж то зарплата була, 45 рублів на місяць?! А мав восьмеро дітей. Одну корову дозволяли тримати і 25 сотих землі. Колись робив на колгосп, тепер — на себе.

— Розкажіть, як почали господарювати?

— Мої батьки дуже бідно жили. Ще за Польщі бачив: хто має землю — той багатий. Я мріяв тоді про поле. Але моя мрія здійснилася лише на старості літ, коли першим із колгоспу вийшов із земельним паєм. Відтоді помаленьку й розхазяйнувався.

— Які ваші плани на майбутнє?

— Я розширював би господарство, але це вже все на синові, як він захоче. На землі можна заробити. У Москві чи Польщі більше не матимеш. А працювати там добряче треба, вдома ж, господарюючи, важко робиш тільки в сезон. І все механізовано. Аби лише погода була сприятлива. Взимку то й взагалі неважко: попорав живність — і все.

— Походили біля худоби, а далі чим займаєтесь?

— Раніше бочки та діжки робив, працював у столярній майстерні, а ввечері завжди читав газети. Нині помаленьку вийду надвір, полюбуюсь господарством, скажу свою думку синові та його сім’ї і читаю. Без преси не можу заснути. Люблю районну газету та «Волинь», які передплачую ось уже 55 років.

— У нас батько, якщо немає вчасно преси, а листоношею працює моя сестра, то душу виймає. Їй телефонує, щоб швидше принесла газети, або нас когось виряджає на пошту, — каже син Віталія Корниловича Сергій. — Читає особливо те, що стосується політики та землі. І на все має свою думку. Якщо немає здоров’я до праці, то для вказівки «де, коли і як» — він ще той командир. Але до його слова стараємось прислухатися, бо він у нас — великий господар. І якщо, наприклад, збираємося в поле — без батька не поїдемо. Він нас супроводжує скрізь. У нього все під контролем — цим і живе.

Варто сказати, що Віталій Палій — інвалід другої групи. У нього немає пальців, правильніше — майже всієї долоні на правій руці. Але навіть і це не стало йому на перешкоді. Видранець мріє, щоб його діти та внуки з правнуками були господарями на землі.

Валентина БОРЗОВЕЦЬ.

Передрук або відтворення у будь-якій формі цього матеріалу без письмової згоди volyn.com.ua заборонено.