У Почаївській семінарії Ілля Струк не розказував про службу в АТО…

 

Після служби в АТО у 2014–2015 роках вирішив здобути духовну освіту, планував стати священником – вступив у Почаївську семінарію. Пам’ятаю, розповідав, що нікому там не розказував про участь в АТО – щоб не назвали «братоубійцей», бо царить там суцільний «рускій мір». Потім перевівся на заочне навчання, – треба було допомагати мамі, яка важко хворіла. Згодом знову пішов в армію. І ось, немає вже Іллі, снайперська куля обірвала його життя. Не буде вже ні одруження, ні священства, ні сім’ї – нічого, про що мріяв. Два останні дні увесь час думаю про Іллю...

Згадую також іще одного юнака, якого знав колись. Теж волинянин. Упізнав його у трансляції «освячення» того моторошного «храму», що його днями відкрили у Москві. Іподияконствує при Кирилові. Усміхнений був, веселий на тому відео. На відміну від самого патріарха, що з лицем покійника «освячував» те капище у зловіщих ризах кольору діареї...

І третій юнак спадає на думку: не знаю його особисто – він коментував мій допис про той «храм». Мовляв, храм як храм, чого розпалювати? Патріарх сказав правду: Росія стала на ноги, не те що у нас... Ну, думає так хлопець. Теж у семінарії, до речі, вчиться.

Оті троє юнаків увесь час перед очима. Ілля, якого вбили, бо боронив рідну землю. Його одноліток, що іподияконствує у «главнам храмє» тих «вааружонних сіл», що Іллю вбили. І третій, якому той «главний храм» щиро подобається...

От, думаю, яка ж жорстока та війна! Який підступний той «рускій мір»! Кого вб’ють, кого з’яничарять...

От, думаю, яка ж жорстока та війна! Який підступний той «рускій мір»! Кого вб’ють, кого з’яничарять...

Третій день на душі рядок із псалмів: «Приложи имъ зла, Господи, приложи зла славным землі!»...

P.S. Поховали героя Іллю Струка на кладовищі села Поничів. Земляки прощалися з ним, стоячи на колінах…

Віктор МАРТИНЕНКО, священник Володимир-Волинської і Турійської єпархії ПЦУ, диякон​.