Людина і суспільство 23.06.2020, 12:13

У Почаївській семінарії Ілля Струк не розказував про службу в АТО…

Прийшла страшна звістка: загинув ще один захисник України, наш волинянин Ілля Струк (уродженець села Льотниче Володимир-Волинського району. – Ред.). Ми були знайомі, він довгий час приїжджав до нас у Низкиницький монастир, служив паламарем, помагав у недільній школі. По завершенні богослужіння ми частенько пили каву в келії отця Стефана. Добрий був юнак, вихований, роботящий, щирий

Після служби в АТО у 2014–2015 роках вирішив здобути духовну освіту, планував стати священником – вступив у Почаївську семінарію. Пам’ятаю, розповідав, що нікому там не розказував про участь в АТО – щоб не назвали «братоубійцей», бо царить там суцільний «рускій мір». Потім перевівся на заочне навчання, – треба було допомагати мамі, яка важко хворіла. Згодом знову пішов в армію. І ось, немає вже Іллі, снайперська куля обірвала його життя. Не буде вже ні одруження, ні священства, ні сім’ї – нічого, про що мріяв. Два останні дні увесь час думаю про Іллю...

Згадую також іще одного юнака, якого знав колись. Теж волинянин. Упізнав його у трансляції «освячення» того моторошного «храму», що його днями відкрили у Москві. Іподияконствує при Кирилові. Усміхнений був, веселий на тому відео. На відміну від самого патріарха, що з лицем покійника «освячував» те капище у зловіщих ризах кольору діареї...

І третій юнак спадає на думку: не знаю його особисто – він коментував мій допис про той «храм». Мовляв, храм як храм, чого розпалювати? Патріарх сказав правду: Росія стала на ноги, не те що у нас... Ну, думає так хлопець. Теж у семінарії, до речі, вчиться.

Оті троє юнаків увесь час перед очима. Ілля, якого вбили, бо боронив рідну землю. Його одноліток, що іподияконствує у «главнам храмє» тих «вааружонних сіл», що Іллю вбили. І третій, якому той «главний храм» щиро подобається...