Ми з донею вступили у боротьбу на тему з умовною назвою «Книга — необхідність».
«НЕЧИТАЙКО». Колонка Оксани КОВАЛЕНКО
— Скільки сторінок із «Жаги до життя» ти сьогодні здолала? — Ніскільки. Не хочу нічого долати!
Ми з донею вступили у боротьбу на тему з умовною назвою «Книга — необхідність». «Як то зовсім не читати та ще й маючи стільки вільного часу?» — мене так вражає інакшість цієї дитини, що наробила гору помилок, наполягаючи на тому, щоб моя життєва цінність з'явилася й у неї.
«Читайте змалку, ходіть в бібліотеки та книгарні разом, формуйте дитячу поличку з літературою», — поради інших батьків в інтернеті на цю тему нічого не означають, бо у нас усе це було. Досвід зі старшими синами не працює: вони не мали телефонів, отих, які нині називають «смартфони» (smart з англійської означає «розумний»). Я не з тих мам, які вважають, що то зайва річ: це зручний засіб спілкування і в певному сенсі сучасний навчальний посібник. Але я з тих, які переконані, що читати мусово у будь–якому віці. У шкільному — додатковою спонукою для цього є список літератури на літо (для багатьох сімей це головний біль).
Ми з донею вступили у боротьбу на тему з умовною назвою «Книга — необхідність».
Щоб пробудити насолоду до читання у дочки, я випробувала два методи. Обидва — безуспішно. Забраний на добу телефон дав тимчасовий ефект: «Жага до життя» зовсім не спонукала мою дитину запитати, чи не писав Джек Лондон ще щось, таке ж захопливе. Втішно, що фраза «А знаєш, було цікаво» таки пролунала. Наступним був метод тиску: ти мусиш здолати це оповідання і стисло переповісти зміст. Зробила це абияк і крізь зуби. Оцінювала «відсутність насолоди» й думала, що даремно питала «скільки прочитано за день сторінок»: нащо мені той бухгалтерський звіт. А найголовніша помилка та, що я якось непомітно перебралася зі шляху мирних переговорів на дорогу боротьби. І це з ким? З підлітком! Добре, що у взаємодії з дітьми завжди можна «здати назад».
«Слухай, а давай спробуєш з електронної книги почитати? Я от відкрила «Міо, мій Міо» (про зникнення хлопчика) — інтригою починається? Тим більше, ми з тобою маємо золоту середину знайти», — починаю, як кажуть, спочатку. Дочка недовірливо цікавиться, про яку середину йдеться, і помітно «м'якшає», коли чує, що я вважаю дурною ідеєю відбирати у неї телефон. Мені теж легшає, хоч розумію, що цю стратегію ще відточувати й відточувати… Припускаю, що у вихованні потягу до читання важлива ще одна річ: обсяг книги. Недарма нині у світі й Україні набувають популярності комікси. Кілька фраз і безліч малюнків: це швидка й концентрована інформація, інтересна, але, як на мене, вона не створює справжнього багатовимірного світу в уяві.
Перший «лайфхак» (винахід) — починати з нетовстих і захопливих книг (електронна взагалі позбавляє уявлення про кількість сторінок), а другий — не протестувати проти того, щоб дитина відклала твір, якщо він геть уже не бере за душу. Пам'ятаю, як мій син (з дуже рухливою вдачею) мучився з «Пригодами Тома Сойєра»: пояснював, що у книзі дуже вже розтягнуті події. Зрештою моє завдання допомогти своєму школяру відчути захоплення від друкованих рядків, та таке, аби захотілося іще подібного чтива! А як цікаво, коли збагне, що стосунки з книги — як з реальності, отієї, яку зараз її ровесники показують у «відосиках», але набагато глибші.
Маєте що заперечити чи додати — пишіть! Наші адреси: [email protected] або ж [email protected], а поштова: 43025, м. Луцьк, просп. Волі, 13, «Цікава газета на вихідні».
