Світлина з паспорта, виданого Євгенові Богуславському як громадянину УНР у Тарнові (Польща) 4 січня 1920 року.
У газеті «Волинь» редактором мови працював чиновник УНР
У Луцьку Євген Богуславський очолював книгарню, друкарню і двічі був послом до сейму Польщі
«З Луцька українці витіснені безграмотними, безкультурними неуками із східних областей Радянського Союзу, які скрізь зайняли відповідальні пости. А при призначенні Лазаря Кагановича секретарем ЦК КП України вона і її чоловік Євгеній заявляли, що це призначення є підтвердженням повного господства євреїв над населенням України», — такі слова Маргарити Богуславської наводили під час слідства, йдеться у новій книжці Миколи Вавренчука «Вірні присязі. Луцьк та Луцький район». Вона та її чоловік Євген Семенович були заарештовані органами МДБ. Хто ж він такий?
Народився Євген Семенович у Харківській області. Навчався у Київській духовній академії, за фахом був педагогом, вчителював у різних містах. Після переїзду напередодні революції до Вінниці Богуславський увійшов до складу Подільської української губернської ради, яка підтримувала Центральну Раду. Він був ініціатором і першим директором Вінницької гімназії. Пізніше взяв участь в антигетьманському повстанні. З кінця 1918 до березня 1919 року Богуславський був губернським комісаром і виконував обов’язки голови надзвичайного військово–польового суду при штабі Особого ударного корпусу армії УНР. Він також керував місцевою «Просвітою».
Сторінка із зарплатних відомостей, де посада Богуславського вказана, як «редактор мови».
Попри часту зміну влади (Вінницю займали більшовики, Українська галицька армія, армія Денікіна, знову червоні) він і далі працював в освітній галузі. Коли в місто увійшли поляки, Богуславський організовував на вокзалі зустріч Симона Петлюри та Юзефа Пілсудського. Відтак емігрував у Польщу.
У «Радянській Волині» Євген Семенович пропрацював до 2 березня 1945 року. Йому нараховували 800 карбованців та ще 80 доплачували за харчування.
У 1921 році переїхав на проживання до Луцька, де очолював друкарню, керував книгарнею «Нива». «Що торкається завідування книжковим магазином у Луцьку, то повинен визнати, що це був перший на Волині український книжковий магазин. Книги — література і підручники — були переважно київських націоналістичних видавництв «Книгоспілки» і «Дніпросоюзу»; у складанні, редагуванні і їх виданні брали участь особи, які очолювали український рух. Книги доставляв мені з Відня Перський і з Берліна — гетьманське видавництво «Українське слово». Вони були складені авторами–емігрантами, антирадянськи налаштованими, згадаю Липинського, Піснячевського, який видавав «Волю», поета Олеся, Антоновича та інших», — писав Богуславський у свідченнях емгебістам після арешту.
У 1928–1935 роках Богуславський був послом до сейму Другої Речі Посполитої від безпартійного блоку співпраці з урядом. Через відверто пропольську позицію його та іншого посла з Волині Петра Певного не допустили на нараду VII Конгресу національних меншин у Женеві 1931–го.
Пізніше він переїхав до Острога, де знову вчителював. Після приходу совєтів Богуславський повернувся до Луцька, працював у школі №2 і був завербований енкаведистами. За їхнім завданням зустрічався з митрополитом Андреєм Шептицьким та єпископом Йосифом Сліпим, про що складав звіти.
Богуславський праввцював в редакції «Радянської Волині» з 17 лютого 1944 року.
Через трохи після приходу німців Богуславського арештувало гестапо. Його відправили у краківську в’язницю «Монтелюпіх», де він сидів разом із братами Степана Бандери Василем та Олександром. Потім Євгена Семеновича звільнили, і він знову на Волині.
Через трохи після приходу німців Богуславського арештувало гестапо.
Понад рік працював у редакції газети «Радянська Волинь» (нині «Волинь») літредактором або ж «редактором мови», як зазначено в одній із зарплатних відомостей, що досі зберігаються в редакційному архіві. 17 лютого 1944 року Євгена Богуславського прийняли в штат. Він став одним із дев’яти перших працівників редакції. У «Радянській Волині» Євген Семенович пропрацював до 2 березня 1945 року. Йому нараховували 800 карбованців та ще 80 доплачували за харчування (до оподаткування).
На той час у штаті були такі посади, як літредактор, літпредставник, підчитувальник, старший коректор та коректор. Євген Богуславський також читав лекції курсантам секретаріатів районних газет, які проводили при редакції. Він ще й писав: на сторінках газети вміщено дві його статті на суспільно–політичну тематику (громив Гітлера в стилі радянської пропаганди) та краєзнавчий нарис про Володимир–Волинський. Також за 1944 рік було надруковано дві статті, які літредактор переклав з польської мови.
Затим він був заступником директора Волинського інституту вдосконалення вчителів та викладачем Луцької духовної семінарії. За звинуваченням в антирадянській агітації був заарештований органами МДБ. Чоловіка змусили визнати себе винним. Помер він під час слідства 8 квітня 1950 року.
