Лікар з Волині: «Я захворів на коронавірус у лікарні, але мені сказали, що я не міг там інфікуватись»

Віталій Денисюк — 26–річний ортопед–травматолог, який у середині квітня підхопив коронавірус. Працює на дві лікарні у Волинській області — в Нововолинську та Іваничах. Сукупно отримує менше 7 тисяч гривень на місяць. Як і його колеги, після одужання отримав «подарунок» — власноруч написану листівку від першої леді Олени Зеленської. Дружина Президента подякувала йому за небайдужість і побажала міцного здоров’я.

На це лікар відреагував гнівним дописом на своїй Facebook–сторінці

 

«Якби пішов на роботу — заразив би не один десяток»

— У який момент епідемії у вашому приймальному відділенні з’явилися захисні костюми, екрани, маски, рукавички?

— 15 квітня старші колеги повідомили мені, що є можливість використовувати засоби захисту під час огляду пацієнтів. Саме того дня я вперше відчув симптоми коронавірусної хвороби і вже з 16–го числа був на лікарняному.

— Тобто до 15 квітня оглядали пацієнтів у звичайному тканинному костюмі?

— Без засобів захисту абсолютно. Сам собі замовляв респіратор. Думаю, ви пам’ятаєте момент, коли в країні було важко купити звичайну маску. Чи нам їх видавали? Ні, ми мали лише прості марлеві пов’язки, які зовсім не захищають.

— Зараз уже є спецзасоби?

— Так, звичайно.

— Віталію, коли ви дізналися, що інфікувалися COVID-19?

— Це було під час чергування в ніч із 14 на 15 квітня. Ми разом із хірургом робили апендектомію, і тоді мені стало зле. Але коли це перша ночі, а ви стоїте в операційній уже другу годину, це вважається нормальним. Наступного дня почалися більш яскраві прояви.

— Процес виявлення коронавірусу в лікарів такий самий, як у звичайних людей: дзвоните сімейному лікарю, за вами приїжджає «швидка» і везе у медзаклад, де здаєте ПЛР–тест?

— Узагалі–то так повинно бути, але на практиці виходить по–іншому. Мій сімейний лікар — в Іваничах, а постійно я живу в Нововолинську. Їхати до лікаря чи викликати «швидку», коли сам працюю у лікарні, погодьтеся, трохи не те. У нас є черговий терапевт, до якого я звернувся. Кажу, так і так, є симптоми, тим паче, дізнався ввечері, що людина, з якою контактував, мій колега, заразився коронавірусною інфекцією, тож вважаю себе контактною особою.

 Потім ми зібралися невеличкою групкою (троє людей) і пішли до керівниці Центру первинної медико–санітарної допомоги. Вона сказала, що нікого приймати не буде, тому що в нас симптомів немає, ми тільки контактні, тож треба йти на роботу, додому, займатися своїми справами до їх появи. А коли з’являться, приходьте — і вже тоді на лікарняний. Але це неправильно! Ми відстояли свою думку, пішли до чергового терапевта. Я сказав, що вночі відчув неприємні прояви — запаморочення, слабкість — вона поміряла температуру, взяла в усіх мазки, відправила нас, ясне діло, на лікарняний і на самоізоляцію.

Отримую картоночку формату А5, без конвертика, квітів, фанфарів і так далі. Вручають її: «Доктор, це вам передали». Як мені до такого ставитися?

До нас телефонувала поліція, з відділу охорони праці нашої лікарні, по декілька разів збирали епіданамнез, питали, як почуваємося, де живемо і таке інше. Ми сиділи по кілька годин на телефоні, відповідаючи на запитання, тому що були в першому десятку людей, які захворіли в Нововолинську. Це ще був квітень і розпал хвороби, ніхто не знав, як воно має бути правильно.

Уявіть собі, якби я пішов на роботу, ще б два дні пропрацював — тим паче, мав їхати того дня в Іваничі — я б заразив не один десяток людей точно, як пацієнтів, так і своїх колег, а мої колеги — вже своїх пацієнтів.

«Коли за нашу працю так дякують — це плювок в обличчя»

— Ви впевнені, що інфікувалися в лікарні?

— Не можу бути в цьому на 100% переконаний, але ходив тільки на роботу і в магазин раз на 7–8 днів. На вулиці ні з ким не контактував, я, можна сказати, живу в лікарні. В Іваничівському медзакладі за стільки часу ніхто не захворів, лише цього тижня з’явилося кілька підозр, наскільки знаю. Тобто, це точно Нововолинська лікарня, інакше — ніде.

— Яким було ваше лікування?

— Виключно симптоматична терапія. Була втрата апетиту, нюху і смаку на декілька днів, 7 діб постійні головні болі, шалена втома, коли прокидався зранку, вже почувався розбитим. Хвороба перебігала дуже дивно: протягом дня загальний стан різко змінювався — від хорошого до поганого, від поганого до хорошого. І так по 3–4 рази.

— 26 травня ви оприлюднили на фейсбуці гнівний пост про власноруч написану подяку від Олени Зеленської. Що саме в ній вас так обурило?

— Щоб зрозуміти мої емоції, треба побути в моїй шкурі. Я переїхав з Києва на периферію, аби відробити три роки на державу, захворів у лікарні, мені сказали, що це сталося не там. Спочатку ходив, ображався на всіх і на все, а потім вирішив: окей, буду працювати далі… І тут кажуть: там прийшов подарунок для лікарів, які перехворіли. Думаю: класно, піду заберу. І отримую картоночку формату А5, без конвертика, квітів, фанфарів і так далі. Вручають її: «Доктор, це вам передали». Як мені до такого ставитися?

Уявіть собі, що за вашу роботу не доплачують ті гроші, які б мали дати, а в кінці дружина шефа присилає листівку з текстом на кшталт: «Дякую. У мене чоловік заробляє багато грошей, ви маєте менше, але нічого, ви працюйте, от вам листівка, будьте щасливі». Трохи по–дурному виглядає. Враховуючи специфіку нашої роботи, ставлення до нас держави, взагалі виникають думки покинути це все.

— А на яку вдячність ви розраховували?

— Скажу вам як людина, яка не раз вручала подяки, працюючи волонтером у профспілці працівників охорони здоров’я в Києві: це робиться зовсім не так. Коли б я був головним лікарем і треба було вручити щось подібне, я б зробив це особисто, а не передавав би через треті руки, бо мені подяку вручила керівник відділу кадрів, і не лише ж мені, а ще десятку таких, як я. Якби моя воля, я поклав би її в конвертик нормальний, оформив… Могли б і премію дати, як говорили мої колеги, які також отримали. Могли б не давати нічого взагалі, і ми б нормально почувалися. Але коли за нашу роботу так дякують — це як плювок в обличчя…

Ольга КИРИЛЕНКО.

Повний текст: sos.pravda.com ua.