У 1990-х роках у шахтарському Нововолинську було закрито шість підприємств, серед яких значилися такі, на котрих могли й досі добувати вугілля.
Копальні закриватимуть цивілізовано? Кого цього разу «ощасливить» уряд? Невже нововолинців?
Нещодавно в шахтарський Нововолинськ надійшла приємна звістка: 16 мільйонів 758 тисяч гривень бюджетних коштів отримано на погашення боргів працівникам структурних підрозділів державного підприємства «Волиньвугілля». Це ще одна частина від запланованої у держбюджеті на 2020-й суми для потреб гірників краю в розмірі 152 мільйони 746 тисяч гривень
Фінансування ДП «Волиньвугілля» здійснюється згідно з урядовою програмою реструктуризації галузі. Виділені кошти дають змогу розрахуватися з працівниками за останні місяці і зняти на деякий час соціальну напругу. Адже нинішній рік також відзначився протестами під стінами ДП «Волиньвугілля». Ще не так давно шахтарі влаштували пікет у зв’язку з призначенням на посаду виконувача обов’язків генерального директора Юрія Благути. Тоді й звучали думки про доцільність розформування управлінської структури — «контори» державного підприємства.
Але тим, зрозуміло, «шахтарська» проблема не вирішується. З огляду на відсутність коштів для оснащення лав, придбання нової техніки, непорозуміння у питаннях збуту палива досі невідома подальша доля гірничої галузі Волині. І найголовніша причина — це припинення робіт із завершення будівництва копальні №10, куди після закриття відпрацьованих шахт мали перейти гірники Нововолинська.
А тим часом в Україні готують пілотний проєкт із закриття копалень в одному з міст, використовуючи німецький досвід. Про це в інтерв'ю «Радіо Свобода» заявила виконувачка обов'язків міністра енергетики Ольга Буславець. За словами чиновниці, у 65 містах України шахти є чи не єдиними підприємствами, де можуть заробляти люди. Там майже в кожній сім’ї хтось працює на копальні і є єдиним годувальником. Потрібне розуміння, яким чином цих людей захистити, дати можливість трансформуватися регіонам, аби там з’явилися нові робочі місця.
Перші шість копалень ліквідували варварським способом, у результаті якого нагріли руки окремі особи. Гірники змушені були виїхати на заробітки.
Ольга Буславець повідомила, що вже є домовленість з німецькою стороною, зокрема з канцлером Ангелою Меркель, щодо допомоги у проведенні комплексної роботи в рамках пілотного проєкту, оскільки ФРН має чималий досвід у закритті шахт. Враховуючи його, слід визначити чіткі критерії для тих, хто може потрапити у цей проєкт, який згодом реалізують і в інших містах. Головні плюси задуму — вирішення соціальних та екологічних питань, а також створення вакансій. В. о. міністра додала, що таке мономісто поки не обрали.
«А чи має Нововолинськ шанси потрапити у проєкт з огляду на критичну ситуацію в нашому краї?» — поцікавилася думкою голови Волинського теркому працівників вугільної промисловості Романа Юзефовича. Роман Віталійович зазначив, що профспілкові активісти обговорювали таку ймовірність і не виключено, що найближчим часом, коли проєкт «запустять» офіційно, готуватимуть необхідний пакет документів для участі в ньому.
Нагадаємо, що у 1990-х роках у шахтарському Нововолинську було закрито шість підприємств, серед яких значилися такі, на котрих могли й досі добувати вугілля. У 2000-х ще дві копальні реструктуризували — № 5 і зовсім недавно — №1, роботи на якій ще тривають. На черзі — шахта №9. І хоч до кінця не вибрані поклади якісного вугілля, та в дефіциті — обладнання, з допомогою якого його можна видавати на-гора. Чи довго протримається на плаву «Бужанська» з її високозольним вугіллям — залежить від того, яку стратегію виробить держава стосовно гірничих підприємств.
Напевно, було б менше невдоволення і протестів у шахтарському середовищі, якби закриття проходило цивілізовано. Адже відомо, що перші шість копалень ліквідували варварським способом, у результаті якого нагріли руки окремі особи. Гірники змушені були виїхати на заробітки. Деякі влаштувалися на нові підприємства, які відкрилися завдяки функціонуванню Закону про територію пріоритетного розвитку зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності в Нововолинську та селищі Жовтневому. Хоча й тоді багато велося мови про соціальні програми, які так і залишилися лише на папері. Тому далеко не всі підземки вважаються офіційно ліквідованими через невиконання окремих пунктів, вписаних у проєкті реструктуризації. Але схоже на те, що це зараз нікого не хвилює.
Знову вигадувати велосипед, мабуть, не варто. Бо всім зрозуміло, що, закривши шахту (свого часу на кожній із них працювала майже тисяча робітників), людям потрібно запропонувати рівноцінну альтернативу. Якщо її не буде — не матимемо розвитку, а лише хвалитимемо Європу, яка дає можливість вчорашнім гірникам прогодувати свої сім’ї.
Алла ЛІСОВА.
