Друзі називають нашого героя Космосом.
Лучанин після удару струмом «говорить із Богом»
«Уперше це трапилось, коли я був у третьому класі. Пам’ятаю, батьки наказували нікому не розповідати, бо подумають, що божевільний»
Вуличний музикант Валерій Павлович уже п’ять років ділиться своєю творчістю з лучанами. Йому шістдесят вісім, але, каже, що духом не старіє: захопився музикою, пише пісні. Тому, поки заклопотані люди пробігають повз, чоловік спокійно співає і… спостерігає.
— Усі кудись летять, постійно поспішають. Люди хочуть так багато, і здебільшого цілком безглуздих речей. Намагаються їх здобути, а коли отримують, біжать далі, бо цього вже замало. Гроші керують усім, на них побудоване життя. Час збігає, а більшість про душу і не згадує, — розмірковує Валерій.
Музикант з тривогою говорить про суспільство. Переймається, що світовий безлад затуманює людську свідомість. Чоловік давно розчарувався в сучасних життєвих цінностях, бо шлюб усе частіше базується на розрахунку: розум придушує почуття, а без них усе втрачає сенс.
— Як це зазвичай відбувається? Молода, красива, але дуже хоче статків. За першого ж багатого і вийде, а потім пів життя буде мріяти про іншого, пів життя буде страждати і думати, як витягти в нього побільше грошей. Але нікуди не втече, діти триматимуть. Хороший вислів є: «З милим рай і в шалаші». Справді, яка вже різниця, наскільки величезний у тебе дім і чи розкішна машина, якщо любові нема?
Валерій каже, що життя — своєрідний екзамен. Єдиний спосіб не провалити його — знайти своє справжнє місце призначення.
За словами Валерія, людство божеволіє від безглуздих забаганок, але не розуміє, що можна божеволіти від щастя: треба просто зупинитись і послухати себе, щоб обрати правильні бажання, визначити потрібні цілі.
Чоловік упевнений у власній правоті, адже з ним трапилося дещо незвичне.
— Мені це все Бог розказав. Періодично я чую Його голос, бачу ситуації, які складуться в майбутньому. Вперше це трапилось, коли я був у третьому класі, мене тоді вдарило струмом. Пам’ятаю, батьки наказували нікому не розповідати, бо подумають, що божевільний.
Музикант каже, що найстрашніше в житті людини — забруднитися, втратити душевну чистоту. За його словами, наркотики, алкоголь, їжа і секс перетворюють людей на невгамовних істот, які схиблені на власних потребах. Життя слід прожити гідно, бо за всі погані вчинки обов’язково буде покарання.
— Люди не думають про наслідки, вирубують дерева, видобувають нафту. А планета жива, їй боляче: нафта — то її кров. Вони не розуміють, що кожен із нас — лише гість у цьому світі.
Валерій каже, що життя — своєрідний екзамен. Єдиний спосіб не провалити його — знайти своє справжнє місце призначення. За його словами, не можна суперечити власним здібностям і почуттям. Потрібно займатись улюбленою справою і шукати справжню любов. Людина, яка бігає за грошима, врешті–решт отримає нещастя. Бо душа ніколи не знайде гармонію, якщо накидати в неї непотрібних справ і чужих по духу людей.
— Долю творимо ми самі. От, наприклад, я даю тобі на вибір два яблука: одне спіле, друге — ні. Якщо ти зелене взяла, ніхто в цьому не винен. Життя — це вміння правильно обирати: хтось слухає серце, а хтось підживлює власну пиху, — каже чоловік.
Валерій Павлович планує написати книгу, аби донести до людей: безглузда біганина не є життям. Напрямок руху треба вибирати обережно. Або варто просто зупинитись і подумати… Може, ви вже у місці призначення?
Читайте також: Тендітна танцюристка Ілона Карпачова на екскаваторі розміновує Схід України.
