Шевченко на литці, або Тату як спосіб самовираження. Колонка Євгенії СОМОВОЇ
Татушками нині нікого не здивуєш. Вони – атрибут сучасної молодіжної моди, елемент естетики
До 1980-х років у колишньому СРСР тату були відголосом тюремного минулого їхніх власників. Малюнки на тіло наносили переважно ті, хто належав до злочинного світу, займав у ньому якесь становище. Хоча робили їх і солдати строкової служби, моряки. Популярним воно було і в курсантів військових училищ. Найчастіше наносили малюнок на кисті рук, передпліччя, спину чи груди. Сьогодні він може бути навіть на обличчі чи інтимних зонах. У декого все тіло у татуюванні. Одні роблять його для краси, інші – спонтанно, під настрій, чи, зваживши усі за і проти, заздалегідь вибравши малюнок, бо ж вкладають у нього глибокий зміст чи наділяють магічною силою. Такі вважають, що тату притягує добро, удачу, приносить щастя.
Що тільки не зображають на тілі! Нині на піку моди коронавірус — такий, яким його можна побачити під мікроскопом. Майстри кажуть, що іноді дівчата просять прикрасити їхнє тіло флористичними мотивами, квітами, з якими асоціюють себе, символами чи написами іноземною мовою, котрі щось означають для них. Хлопці частіше хочуть бачити зображення звірів, птахів, зброї. Деякі символи, малюнки сторонній людині важко зрозуміти. Нещодавно побачила щупленького невисокого хлопчину з дивною татушкою на шиї: «Не підходь – уб’ю», а збоку ще й стрілка. Ну, тут усе зрозуміло. Молодий чоловік намагався, очевидно, сказати, що хоча й не показний на вигляд, зате небезпечний. Декотрі малюнки на тілі сприймаєш з іронією чи гумором. Але трапляються й такі, дивлячись на які хочеться покрутити пальцем біля скроні.
Нині на піку моди коронавірус — такий, яким його можна побачити під мікроскопом.
Якось іду вулицею, а попереду дівчина у мініспідниці років 20. Довгонога, симпатична і з татухою ... на литці. Йде. Як пише. А з нею ... Шевченко. Ні, не футболіст, а той, кого весь світ знає як Великого Кобзаря. Майстер постарався, зробив портрет високохудожньо. Поет такий, як на старій стогривневій купюрі, але ж його зображення на тілі недоречне. І хоча кажуть, що такі тату – особиста справа (мовляв, моє тіло, що хочу, те й малюю), усе ж треба мати смак, думати, що і де годиться. Портрет Шевченка на литці – це знущання над пам’яттю Кобзаря, над усім, що дороге українцям. Це гріх, про який треба говорити зі священником. Зрештою, має ж бути якесь табу на зображення. У деяких країнах тату, що пропагує насилля, закликає до дискримінації, ображає релігійні почуття і переконання громадян, забороняється законом. За порушення карають штрафом і навіть тюремним ув’язненням. Та й у нас власник малюнка на тілі може втрапити в халепу. Скажімо, коли зобразить тигра з оскалом. У пересічних українців він асоціюється з відвагою і силою, а в кримінальному світі – зі схильністю до насилля.
Від батьків підлітків не раз доводилося чути: як не відмовляли дітей від татуювання, не лякали можливістю підхопити СНІД, гепатит, але марно. Все одно йшли і робили. Мотивували, що це модно, круто, а набридне – виведуть. Але позбутися його не так просто. До того ж видалення лазером недешеве задоволення. Тож, буває, увіковічить хлопчина на тілі ім’я коханої (або — навпаки), любов мине, розійдуться в різні сторони, а напис залишається. Та й те, що у 15 – 20 років вважається прикольним, у 25 уже бачиться дурістю і навіть може зашкодити кар’єрі. То, може, замість того, щоб забороняти дітям наносити татуювання, краще обговорити з ними зображення і хоча б вмовити на тимчасове?
